Інтерв’ю з білоруським гей-активістом: протести, фемінізм та майбутнє ЛГБТ- спільноти

0 79

Кілька місяців в Білорусі тривають протестні акції проти фальсифікації виборів і насильства силовиків. Десятки тисяч людей беруть участь в мирних протестах. Серед них представники(-ці) ЛГБТ-спільноти Білорусі, що не менше за інших зацікавлені в демократизації суспільства та держави.

Ми поспілкувалися з жителем Білорусі, гей-активістом, координатором інтерсекціональної ЛГБТК+ ініціативи з Могилева (Білорусь) – “Нові Регіони” Канстанціном Чарноў про майбутнє ЛГБТ-спільноти Білорусі.

Костянтин, ти представник громадської ЛГБТК + ініціативи “Нові регіони”. Чим ви займаєтесь?

“Нові регіони”– це інтерсекціональна ЛГБТК + ініціатива. Ми працюємо в Могильові, місті на сході країни, ближче до кордону Росії. У нас 2 основних напрямки роботи: перше, це освітні, розважальні заходи для всіх людей міста, які зацікавлені в темах сексуальності, гендеру, фемінізму та рівності. Другий напрямок — робота з ЛГБТ + людьми. Це підтримувальні заходи: терапевтичні групи, ,пікніки, тусовки та інші.

Як давно ти в активізмі, та які труднощі існують в реаліях Білорусі?

Я в активізмі з моменту створення ініціативи. До цього мене підштовхнув один з проєктів про гендер і сексуальність від “MAKEOUT”. Організація проводила школу креативного лідерства для активістів (-ок). Протягом 9 місяців в нас вселяли віру в себе, можливість змінити ситуацію. Живучи в Могильові, в супер консервативному й гомофобному місті, було складно прийняти все це, тож ми продовжували займатися в школі. Там я й познайомився зі своєю подругою, колежанкою Аліною.

На одній з перерв ми спілкувалися, та запропонували один одному зробити щось в Могильові. І так вийшло, що в березні 2019 роки ми зробили наше перший захід. Це був звичайний кінопоказ квір-фільму, на який прийшло дуже багато людей. Видно що запит на це був великий, до цього ніхто його не задовольняв. У цьому школа мені дуже допомогла, вселила багато впевненості та підтримки з боку ребят.Труднощів насправді вистачало. Одна з яких — протидія держави.

"Разом ми сильніші страху" - відеоролик програми креативного лідерства для ЛГБТ-людей

Щодо ЛГБТ-ком’юніті Білорусі та про особливості життя при поточному режимі. Наскільки складно бути відкритим, відвідувати тематичні заходи?

У нас досі менти реєструються в Хорнеті та полюють за гомосексуальними чоловіками. Бути відкритою людиною в таких умовах складно. У Мінську з цим легше, але в внаслідок того, що це столиця.В регіонах бути відкритою людиною складніше та небезпечніше. Можна зіткнутися з відкритою гомофобією та токсичною маскулінністю.

На твою думку, наскільки ЛГБТ-ком’юніті Білорусі “закрито” в таких умовах?

ЛГБТ-спільнота Білорусі закрита, звичайно. В нашій ініціативі одним з викликів було питання, яким чином витягувати людей з їх “шаф”? Щоб приходили на заходи, розмовляли один з одним, знаходили однодумців. Це дуже складно. Люди в основному закриті, таких понад 80%. У людей багато страху, та це ускладнює завдання. Цьому сприяє загальне гомофобне оточення в країні. Люди знайомляться через сайти знайомств, по типу Хорнету. У Мінську простіше. Влаштовуються різні квір-вечірки, люди стають більш видимими. Зазвичай всі один одного знають в тусовці, а внаслідок розвитку вечірок, з’являється більше ініціатив. Внаслідок ініціатив в регіонах підвищується видимість квір-людей у суспільстві.

Роль ЛГБТ руху в протестах. Як ти вважаєш, які зміни для ЛГБТ-ком’юніті відбудуться в разі успіху акцій протесту? Наскільки вони важливі для руху.

Мені здається, в першу чергу протести важливі тим, що зараз всі борються за базові права людини. Незалежно від того, ЛГБТ людина ти або простий робочий на заводі. Зараз найбільш актуальна повістка — це елементарне дотримання основних прав та свобод людини. Те, що зараз творить режим Лукашенка з цими вбивствами, побиттям людей .. Повна відсутність законів в країні, як таких. Люди згуртувалися в боротьбі за базові права людини.

Але якщо говорити в контексті ЛГБТ-ком’юніті, то звичайно надія є. Навіть під час передвиборчої кампанії, наприклад, був такий кандидат Віктор Бабарика, основний кандидат на перемогу у виборах. На одному зі стримів йому поставили питання про права ЛГБТ, на яке він відповів досить позитивно.Що звичайно права універсальні для всіх, і в тому числі для ЛГБТ людей. Кожен може любити того, кого хоче любити. Але звичайно все завуальовано й віддалено, але як мені здається, це перший Білоруський політик, який будь-яким чином висловився на цю тему. Зазвичай у них страх висловлюватися на ці теми. Через те, що це не дуже допоможе їм у політичній боротьбі, все-таки суспільство досить гомофобно.

Якщо розглядати останній місяць передвиборчої кампанії, то це Марія Колесникова, неофіційно її називають “гей іконою Білорусі”. В одному з інтерв’ю для Білоруського видання the village, вона дуже позитивно висловилась про одностатеві стосунки, фемінізм та інше. На тлі таких висловлювань звичайно, шанс є. Зараз більшість моїх друзів і подруг залучені в протести з надією на краще. Бо зрозуміло, що при режимі Лукашенко навіть про дотримання базових прав, не кажучи про ЛГБТ, не може бути й мови.

Ти або твої друзі стикалися з відкритою гомофобією під час протестів?

Мене заарештували та під час обшуку знайшли наклейки моєї ініціативи. Обшукали мою флеш-карту, де були презентації деяких наших проєктів. Мене дуже сильно почали труїти через це. Один зі співробітників міліції, який це робив, вештався по відділенню й розповідав, що ось “спіймали пидораса”. Мені сказали, що “таких як я потрібно вбивати”. У цей момент мені було дуже страшно. До цього я стикався з гомофобією, але не стикався з такою, прям дуже, запеклою та злісною, повної ненависті. Мені стало реально страшно, до цього я ніколи не відчував подібного від звичайних людей. Частина співробітників, в більшості, не брала участі, не дивлячись на те, що один з них ходив по ділянці та призивав до цього. Деякі співробітники навіть говорили йому припинити. Але ось були конкретно два співробітника, від яких я відчував ненависть. Мені було дуже страшно.

Особливо коли ти знаходишся в відділенні міліції, де вони мають над тобою владу, й можуть безкарно зробити все, що захочуть. Напевно, це було навіть страшніше, ніж коли мене побили дубинками.Особисто для мене фізичне насильство, сприймається менш болісно, ​​ніж психологічне. Я боявся, що вони повісять на мене якісь статті.

Я вважаю, були ще подібні випадки, але останнім часом я не спілкувався зі своїми друзями. Особисто я можу говорити тільки про свій досвід. Під час протестів були випадки, коли співробітники ОМОНу агресивніше ставилися до людей, яких підозрювали в “нетрадиційної орієнтації”. В основному за зовнішнім виглядом: сережках у вухах, кольоровим волоссям. Люди самі розповідали, що людей, які будь-яким чином відрізнялися від інших, ОМОН бив ще з більшою силою.

Наскільки активізувався рух фемінізму й жіночих ініціатив у період протестів у Білорусі?

Це дуже класний досвід. Цікаво що він стався саме в Білорусі. Насправді в Білорусі досить сильний феміністський рух. Мої подруги, ведуть кілька хороших феміністських ініціатив. За тематикою домашнього насильства або просто тих, хто просуває тему фемінізму. Насправді я був здивований, коли посадили В.Бабаріко, С.Тіхановського, та після цього три штаба об’єдналася на чолі трьох жінок — Марії Колесникової, Світлани Тіхановскої та Вероніки Цепкало. Як вони втрьох їздили по регіонах. Я ходив на ці мітинги та бачив, як досить маскулінні чоловіки, робітники з заводу, підтримують їх і кричать “Света! Маша!”.

Жіночі марші також почалися на тлі того, що коли чоловіки виходили на протест, їх відразу забирали, били. А з огляду на те, що Лукашенко жорсткий сексист то, напевно, він не віддавав накази бити жінок. Тому жінки перебували в більшій безпеці, ніж чоловіки, з точки зору насильства, яке могло до них застосовуватися.

По цей час проходять різні жіночі марші, де дуже багато класних людей. Звичайно ніхто відкрито не говорить про це, як про якийсь рух фемінізму. Швидше говорять про солідарність. Я захоплююся цим, і мені здається, що всі світові ЗМІ повинні писати про це. Адже в наш час це унікальний випадок. І Марія Колесникова, яка стала символом протесту після від’їзду С.Тіхоновскої в ​​Литву й В.Цепкало в Польщу. Яка єдина залишилася з Білоруссю, попри те, що її на жаль, заарештували.

Яке майбутнє для ЛГБТ-спільноти Білорусі ти бачиш?

По-перше, найголовніше це — антидискримінаційний закон, який зараз ніхто приймати не збирається, але він є, він розроблений. Щоб каралися всі злочини, які скоюються на ґрунті гомофобії, трансфобії. Зараз цього немає .. Щоб вся державна риторика змінилася, в тому числі з боку президента, який постійно гомофобно висловлюється. Щоб риторика стала хоча б нейтральною, а краще позитивною. Щоб ЛГБТ організації не переслідувалися, їх можна було вільно реєструвати та працювати. Щоб поступово ми приходили до питання про цивільні партнерства. Напевно найголовніше, щоб у тих людей, які зараз прийдуть до влади, була відсутня гомофобна риторика.Люді дуже сприйнятливі до того, про що говорять з екранів телевізорів, і політики в тому числі. Тому було б чудово, щоб всього цього не булою=. 

Більше цікавого зі світу ЛГБТ та нашої організації у  телеграм каналі “Гей-альянс Україна”

Leave A Reply

This site uses Akismet to reduce spam. Learn how your comment data is processed.

X