Видатний кінознавець, голова Української кінофундації, керівник Київського міжнародного кінофестивалю "Молодість" Андрій Халпахчі — про потребу свободи, можливих гостей Sunny Bunny, кінотеатр "Жовтень", знайомство з Дереком Джарменом, корабельні вечірки та визначні події українського кіно.
"Я БОЖЕВІЛЬНИЙ. МЕНІ ВСЕ МОЖНА"
У мої молоді роки був такий дуже популярний Паневежеський драматичний театр у Литві, якому дозволяли ставити спектаклі, що були заборонені в Талліні, Ризі, Вільнюсі чи й Москві. І от коли їхнього головного режисера запитали, а чому так, чому вам дозволяють, тоді як іншим — ні, він відповів: "Ну всі ж думають, що я божевільний. Мені все можна". Отак і в мене. Всі знають, що, "если я чего решил, я выпью-то обязательно". І я дуже дорожу цією свободою. Вона, безумовно, має свої обмеження, і треба іноді йти на якісь екомпроміси, але все ж таки завжди є певний ліміт тих речей, де можна чимось поступитися, а де не можна. Тому цю програму [Sunny Bunny] робимо, ми вже думаємо про неї і готуємо її на наступний рік.
"АВЖЕЖ! ТА ЦЕ НЕ ЗОВСІМ ЖІНКА"
Мене цього року запросили в журі невеличкої нагороди на Берлінале, яка була започаткована на честь режисера Хайнера Карова. Ви, мабуть, пам'ятаєте його відомий фільм "Камінг-аут" — це був перший і єдиний ендеерівський фільм на гей-тематику. Каров рано помер від СНІДу, і на його честь вже третій рік проходить ця нагорода, яка вручається за кращий німецький фільм на тему прав людини в рамках "Панорами". Так от я з представниками "Панорами" збираюся розмовляти про те, щоб привезти на наш Sunny Bunny таких відомих особистостей, як, скажімо, Альмодовар чи Гас Ван Сант. Або ту ж Аманду Лір, яку я вже давно хочу до нас запросити. Вона була музою Сальвадора Далі, і до цих пір для усього світу залишається загадкою, чи вона в минулому була чоловіком, чи ні. Це дійсно яскрава особистість. Коли вона десь з'являється, то на неї ну не можна не звернути увагу. Пам'ятаю, ми з моєю донькою прийшли на вечірку до Альмодовара в Каннах, і донька мені каже: "Слухай, подивись ось, літня жінка, не сказати б, що така вродлива, але очей не відведеш". Я озираюся: "Авжеж! Та це не зовсім жінка, бо це — Аманда Лір".
Взагалі щодо постатей є багато цікавих ідей, бо, як ви знаєте, дуже різні люди у всьому світі підтримують ЛГБТ-спільноту. Я не так давно зустрічався з Анрі Леві, який приїздив на наш Майдан (а він завжди на передовій, то в Грузії, то в Лівії і скрізь), і його дружина, відома акторка Аріель Домбаль була вкрай зацікавлена приїхати і підтримати Sunny Bunny. Вона теж такої своєрідної зовнішності, теж виглядає трохи, як транссексуал, хоча винятково жіночна і достеменно є жінкою від народження. Свого часу вона була в Каннах у квір-журі. А нещодавно вона як режисер зняла фільм про Кокто "Опіум" — стрічка, як на мене, не надто вдала, але тим не менше досить цікава.
Аманда Лір (журнал Closer)
ДО НАСТУПНОГО РОКУ "ЖОВТЕНЬ" НЕ ВІДКРИЄТЬСЯ
Втім, багато хто з зірок все ж боїться їхати в Східну Європу і, зокрема, в Київ.
Наші фантастичні дідусі зі Швейцарії, які відкривали цьогорічний Sunny Bunny (84-літні Ернст Остертаг та Робі Рапп, які є прототипами головних героїв фільму "Коло" і виконавцями їхніх ролей, а також першою офіційно зареєстрованою в країні гей-парою — прим. ред.), теж трохи остерігалися, чи можна у нас показувати їхню стрічку. Ну, бачите, поки вони були тут — все було гаразд, а потім трапилося таке лихо з "Жовтнем".
Впевнений, що до наступного року "Жовтень" не відкриється. Я входжу до складу комісії по відновленню кінотеатру, і справа не безнадійна, однак зрозуміло, що так швидко приміщення не відбудують — це не такий простий процес. Крім того, будучи будівельником, я знаю, як у нас все це зазвичай відбувається. Тому треба думати про якийсь інший майданчик, щодо якого рішення у нас ще немає.
"ПРИЇДУ З 12 ХЛОПЦЯМИ"
Раніше привернути увагу глядача було набагато простіше, тим більше що ми тоді були чи не єдині. Мало чого цікавого виходило в прокат, не було Одеського кінофестивалю, "Артхаус Трафіка", які вийшли з "Молодості", та всіх інших, і тому що б ми не показали — це була сенсація. Ми робили ретроспективу, наприклад, того ж Дерека Джармена у Будинку кіно, і зали були переповнені.
Пам'ятаю, як я з ним познайомився на Московському фестивалі, куди Джармена запросили, здається, з фільмом "Караваджо". З цим, до речі, пов'язана дуже смішна історія. Надсилають Джарменові, а це вже був час "перебудови", запрошення: "Чекаємо Вас і Вашу дружину на нашому святі". На що Джармен відповідає: "Даруйте, якої дружини? Я — гей, і я приїду з хлопцем". Московський фестиваль перелякався до смерті. Але подумали і пишуть, мовляв. ну, можете приїхати з партнером. На що Джармен відповідає: "Перепрошую, але я хворий на СНІД і вже скоро помру, тому приїду з 12 хлопцями". Втім, приїхав він врешті-решт зі своїм красенем-актором. І ось прес-конференція якась, зустріч чи вечірка з Джарменом — росіяни всі перелякані. Як одна журналістка побачила, що я йому потиснув руку, мало не кричала мені: "Что ты делаешь?! У него же СПИД!" Думав його запросити до Києва, та, на жаль, вже не встиг, бо, дійсно, він скоро помер.
Безперечно, в ті роки ми робили сенсації. Зараз вразити глядача значно важче. Крім того, що з'явився інтернет із його можливостями, ми тепер ще маємо наших партнерів-конкурентів, які щось теж показують. З іншого боку, це дає якусь інспірацію розвиватися і знаходити ще щось краще.
"Караваджо", Дерек Джармен
НА НАШОМУ КОРАБЛІ УТВОРИЛОСЯ БАГАТО ПАР
У той же час, відчувається, що зараз знову є оця потреба в спілкуванні, яка була у дні нашого кіноклубу "Діалог", коли ми за чаєм-кавою годинами могли дискутували про Сокурова чи Муратову, і це було дуже цікаво. Потім все кудись зникло: люди, якщо встигають прибігти в кінотеатр, вже біжать десь далі, бо нема часу, треба заробляти гроші, думати про успіх і таке інше. Як не дивно, зараз ця економічна ситуація ну не те, щоб звільнила людей, але якось згуртувала.
Свого часу своєрідною "фішкою" "Молодості" були вечірки, які ми проводили на кораблі. Тоді орендувати корабель обходилося значно дешевше, ніж знімати готель, і він весь повністю був у нашому розпорядженні. Там панувала атмосфера цілковитої свободи. Люди могли посидіти, випити, що теж важливо, бо за тим вони знайомилися, спілкувалися. Чарка горілки в барі коштувала один рубель, тому всі були дуже задоволені, і до шостої ранку розмовляли, співали чи танцювали. Кожний мав власну каюту, і всі бачили, хто з ким пішов. Вже потім часом запрошуєш якогось іноземного режисера на фестиваль, а він тобі: "А, це той фестиваль, що на кораблі". Бо вже про нас ходили легенди. І ніде правди діти, багато пар — як гетеросексуальних, так і гомосексуальних — утворилося саме там.
ФЕСТИВАЛЬ — ВІД СЛОВА "СВЯТО"
Пам'ятаю, як на тому нашому кораблі молодь сідала до Йоса Стелінга, і це була вільна бесіда — кожний міг підійти і поговорити з ним. Чи як Отар Іоселіані, відкривши свій двохкімнатний люкс, частував молодь горілкою з перцем, яку я йому за нашою давньою традицією щойно подарував. А опівнічні розмови з Кірою Муратовою, Етторе Скола чи Маріо Монічеллі! Пригадую, Гійом Депардьє взагалі заснув між сходами… Але не тому, що це була аж така геть п'янка, ні.
Сьогодні "Молодість" виглядає більш офіційно, але хочеться сподіватися, що ми не розгубили усю щирість і чарівливість тієї невимушеної атмосфери, яка панувала на нашому кораблі. Так чи інакше, але неофіційна частина фестивального життя є не менш важливою. Ви все це побачите і в Каннах, і в Берліні. І все це потрібно, все це — спілкування і невід'ємна частина фестивалю, бо, зрештою, фестиваль — від слова "свято".
"Плем'я", Мирослав Слабошпицький
ЩЕ НЕ РОЗКВІТ, АЛЕ ПОДІЇ Є
Безперечно, ситуація з українським кіно поліпшилася. Це ще не розквіт, але події є. Скажімо, той же фільм "Плем'я", який отримав важливу нагороду — європейського "Оскара" — за кращий дебют року. А також — усі призи "Тижня критики" в Каннах. Це не "Золота пальмова гілка", та все ж велика відзнака. Або от "Поводир", який фантастично пройшов в прокаті і зібрав майже мільйон доларів, що для українського фільму абсолютний рекорд. Я бачу там багато художніх недоліків, однак стрічка здобула великий глядацький успіх, і це теж суттєвий прорив. Дуже цікавий, на мою думку, фільм "Брати", який брав участь у повнометражному конкурсі "Молодості" і прокат якого ми взяли на себе. Єдиний його недолік — фільм дуже холодний. І це, між іншим, та вада, що загалом притаманна українському кіно. Для мене емоційна складова у мистецтві дуже важлива, а ось "Брати" — потужна стрічка, яку сприймаєш розумом, але вона аж ніяк тебе не чіпає ні за серце, ні за інші місця. І це дуже характерно для українського кінопроцесу.
КВІР-ТЕМА ЗАВЖДИ МАЄ УСПІХ
Що фільмують західні молоді режисери? Здебільшого своє повсякдення. Вони обирають тему на свій досвід: світ очима підлітка, дозрівання молодої людини, перші сексуальні переживання, і розповідають щось своє. Коли ж дивишся наше студентське кіно, то що не фільм — то філософське узагальнення чи повна підробка у дусі поетичної школи.
Нещодавно писав рецензію на дипломну роботу одного режисера. Фільм — ну, таке кіно я бачив в 60-ті роки: хтось місить багнюку, щось вирощує, кудись іде — дивитися неможливо. І режисер мені каже: "Ну правда же, це шедевр?! Це ж просто "Кам'яний хрест" чи "Голий острів". ("Кам'яний хрест" — дуже відомий фільм Осики, дійсно шедевр, а "Голий острів" — драма у дусі "сінема веріте", яку зняв японський кіномайстер Кането Сіндо.) Я кажу: "Даруйте, в якому році були "Голий острів" і "Кам'яний хрест"? Скільки ж можна?!"
Які теми цікавлять фестивальну аудиторію? Та, безумовно, квір-теми. Квір-тема завжди на будь-якому фестивалі має успіх. Сьогодні це навіть кон'юнктурно. Однак — не роблять. Був у нас єдиний короткометражний фільм Діми Мойсеєва "В мене є друг" нібито квір-тематики. В російському кіно два повнометражних фільми за всю історію. Ми показували минулого року "Зимовий шлях" Сергія Тарамаєва і Любові Львової, і ще до цього, багато років тому, був пітерський "Весельчаки" Фелікса Михайлова.
Не ризикують, не роблять, не хочуть робити.
Не буду тицяти пальцем, але в кінематографічній спільноті є багато людей різної орієнтації і людей, яких цікавить ця тема. А фільмів нема! І це теж окрема проблема.
Але талановиті люди є, і з кожним роком їх усе більше. Сьогодні їхній погляд прикутий до перебігу подій у зоні АТО. І як це не страшно звучить, однак, скажімо, в екс-Югославії потужний сплеск кіно "нової хвилі" відбувся саме після війни на Балканах. Так само, як і після Другої світової війни кінематограф збагатився багатьма великими шедеврами.
Матеріал підготовлено за підсумками зустрічі з Андрієм Халпахчі, яка відбулася 20 грудня в креативному просторі "Часопис". Захід проводив Queer Home Київ під егідою Гей-альянсу Україна.
Автор: Коля Камуфляж
