«Брак — это анахронизм»: депутаты об однополых партнерствах в Украине

0 524

В связи с внезапной истерикой в инфопространстве по поводу «планов Кабмина легализовать однополые браки» «Гей-альянс Украина» обратился к народным избранникам и избранницам с просьбой разъяснить общественности, зачем Украине нужны однополые партнерства, и почему не так страшен черт как его малюют.

Фото: Олег Федонюк

Борислав Береза (внефракционный):

«Я не вижу проблемы, по поводу которой надо давать комментарий. Вы читали законопроект?! Он уже есть?! Нельзя комментировать то, чего нет. Комментировать глупость никто не будет, комментировать умные вещи — можно и нужно. Поэтому когда будет законопроект — будем комментировать.

У каждого человека в стране есть право на свое мнение. У кого-то оно одно, у кого-то другое. Если мы стремимся к толерантному обществу, то тогда мы будем слушать друг друга и находить общие точки соприкосновения. Все».

Читайте также: Нацстратегия: ЛГБТ обещают партнерства, трансгендерам — право на усыновление

Фото: Александр Сенько

Сергей Лещенко («Блок Петра Порошенко»):

«Цей законопроект має на меті ввести в правове поле те, що вже давно існує в Україні та всьому світі. Це — питання прав людини та усунення підстав для дискримінації за ознакою сексуальної орієнтації. Україна неминучо рухалася би в цьому напрямку, оскільки в ході Революції гідності обрала європейський шлях розвитку, що означає повагу до прав людини. У провідних країнах західної цивілізації питання одностатевого партнерства вже давно вирішено, тому порушення цього питання в Україні є об’єктивною потребою та здатністю чесно відповідати на виклики нових реалій. Можна заховати голову в пісок, але від цього світ навколо нас не зміниться.

Законопроект буде покликаний забезпечити фінансово-матеріальні, медичні, житлові права, гарантувати юридичний статус одностатевих партнерів. При цьому закон не буде стосуватися спільних батьківських прав та спільного усиновлення дітей.

Що стосується коментарів деяких депутатів, які вважають, що це питання неактуальне через агресію Росії на сході, хочу відповісти їм: права людини на часі завжди. Тому особливо дивно чути ці твердження від колишніх керівників комітету Верховної Ради з прав людини.

Не зайвим буде нагадати, що аналогічні права були гарантовані для одностатевих партнерів у Ізраїлі ще 20 років тому. Попри те, що ця країна перебуває в умовах постійного ризику військової агресії проти себе. Тільки та держава, яка поважає права людини, є сильною та здатною захистити як права своїх громадян, так і свої кордони».

Читайте также: Медийщики: «ЛГБТ-сообщество делает нас толерантнее и открытее»

Фото: Wschodnik

Александр Черненко («Блок Петра Порошенко»):

«Я не эксперт в данном вопросе. И вообще считаю, что брак — это анахронизм. Хоть разнополый, хоть однополый. Я за свободу во всех ее проявлениях и против брака как института. Нужны ли Украине партнерства? Я не совсем понимаю, что такое партнерства. Это сложный для меня вопрос. Извините, не готов дать на него ответ».

Читайте также: «Права человека — всегда ко времени!»: известные украинцы и украинки рассказали, почему поддерживают КиевПрайд

Фото: Громадський рух «Чесно»

Светлана Залищук («Блок Петра Порошенко»):

«Треба почати, напевно, з того, що після Революції гідності ми обрали шлях європейської інтеграції, і він, безумовно, означає розширення простору прав та свобод людей. В тому числі інакших людей по відношенню, наприклад, до тих же можновладців. Більше того, я вважаю, що це не привілей політиків розглядати можливість щодо розширення цих прав, а їхній обов’язок. Адже ми намагаємося побудувати демократичне, вільне, рівне суспільство.

Говорячи про одностатеві партнерства, ми повинні розуміти, що є багато людських життєвих буденних обставин, щодо яких ми навіть не замислюємося, тому що ми сприймаємо власні права і можливості як даність. Давайте наведемо приклади. Коли ти лежиш в лікарні і тебе може відвідати твоя кохана людина. В одностатевих партнерів такої можливості немає. Або питання спільного володіння матеріальним майном чи спільної спадщини. Або можливість виїхати закордон без якихось додаткових документів. Також ідеться про певні соціальні гарантії, які розповсюджуються на інших людей, наприклад, оформлення пенсії, якщо сім’я втратила годувальника. Ідеться про можливість не свідчити один проти одного в суді. Ідеться про житлові права, про право зареєструвати партнера в місці проживання, наприклад. І таких прикладів безліч насправді. Про всі ці права пересічний громадянин навіть не задумується, бо сприймає їх як щось абсолютно безумовне. А насправді треба усвідомлювати, що поруч з нами живуть люди, частина нашого суспільства, це наші друзі, наші колеги, наші родичі, які позбавлені таких, здавалося б, найелементарніших прав. Тому сьогодні перед владою стоїть завдання врівноважити ці права. І нове законодавство в рамках „Стратегії-2020“ щодо прав людини покликане вирішити такі питання.

Щодо остраху деяких наших громадян, що нібито одностатеві партнерства протирічать так званим „традиційним цінностям“… Давайте подивимось, а що таке „традиційні цінності“? Якщо поглянути на історію людства, візьмімо навіть не далеку історію, а короткий відрізок у 100 років, то ще зовсім недавно існувало рабство, навіть в тих же Сполучених Штатах, в одній з найпрогресивніших країн світу. Мільйони людей були чиєюсь власністю, вони не мали жодних прав, могли бути покарані, вбиті, і ніхто за це не ніс покарання. Давайте згадаємо, що ще на початку ХХ століття жінки в Європі були фактично власністю своїх чоловіків і не мали практично жодних прав. Давайте згадаємо, що ще в минулому столітті люди не мали права голосу, і в деяких країнах Європи, наприклад, в Швейцарії, в деяких кантонах, його урівняли лише у 80-х роках. А це зовсім-зовсім недавно.

Читайте также: «Переломный год»: ЛГБТ-активисты о событиях 2015-го

Дивлячись на цю ретроспективу, ти розумієш що кожна битва за розширення прав, на жаль, була пов’язана, з одного боку, з величезними жертвами, з втратами і, дуже часто, з кров’ю, а з іншого боку, це було пов’язано з лідерством, з людьми, які не боялися виступати за ці права. І сьогодні, в 2016-у році, живучи в Україні, ми цю історію не носимо в своїх „генах пам’яті“ і сприймаємо більшість наших прав і можливостей як реальність, яка нібито існувала завжди, але це не так. І до чого я веду: кожне розширення прав людини на якомусь етапі спотикалося на стереотипи, на упередження, на забобони. Найчастіше конфлікти, безумовно, виникали з інститутом церкви. Але сьогодні ми маємо якогомога більше виховувати толерантності в нашому суспільстві. І, так, є релігія і суспільні традиції, однак ми не втручаємося шляхом ухвалення цих змін в сферу обрядів самої церкви. Ми всього лише даємо можливість тим людям, які живуть поруч з нами, відчувати таке ж ставлення держави до себе, яке мають інші».

Автор: Коля Камуфляж

Комментарии
Loading...