Історія Міжнародного жіночого дня тягнеться в далекий 1857 рік, тоді 8 березня працюючі жінки Нью-Йорка вийшли на демонстрацію, вимагаючи рівних з чоловіками зарплат та скорочення робочого дня. Цей протест, відомий як “Марш порожніх каструль”, привернув увагу до умов праці жінок. Це був ключовий момент, після якого боротьба за рівність стала сильнішою та відкритішою.
Згодом, у 1910 році, на Міжнародній конференції жінок-соціалісток в Копенгагені встановили Міжнародний жіночий день. Відтоді це свято стало міжнародним і призначено на 8 березня.
Прогрес феміністичного руху за XX століття можна назвати блискавичним, однак, за досягненнями, що зараз можуть сприйматися базовими та очевидними, стояла неабияка хоробрість та наполеглива праця. Скажімо, виборче право для жінок — одна з ключових вимог феміністок минулого століття — ставало доступним, м’яко кажучи, поступово. У 1918 році Велика Британія надала виборче право жінкам старше 30 років, які володіли власністю або вищою освітою. У 1928 році вік був знижений до 21 року. В 1920 році США прийняли 19-й поправку до Конституції, яка гарантувала жінкам право голосу. У 1944 році Франція надала жінкам право голосу та виборчі права. Жінки у Швейцарії отримали можливість голосувати на виборах лише в 1971 році.
ООН вперше відзначила Міжнародний жіночий день у 1975 році, а в 1996 році почала встановлювати тематичні напрямки для щорічних заходів, що відбуваються під час цього свята.
У 2000-х роках фемінізм в Україні переживав певні зміни та відновлення після періоду радянської епохи. Після отримання Україною незалежності у 1991 році феміністський рух відродився. Жінки почали активно боротися за свої права, рівність та визнання їх ролі в суспільстві. Українські феміністки активно використовували мистецтво, літературу та медіа для вираження своїх поглядів та боротьби за рівність. Почали організовуватись марші, акції та протести, вимагаючи рівних прав та борючись з гендерними стереотипами. З часом Україна почала впроваджувати гендерні підходи в законодавство та політику, зокрема у сфері боротьби з насильством щодо жінок та рівних можливостей.
У 2024 році суспільство відзначає значні зміни у ставленні до рівності та емансипації жінок. Хоча чимало людей можуть вважати, що жінки вже досягли всього необхідного, нам не слід забувати, що патріархат є складною та довготривалою проблемою. Будь-яке послаблення, відвернення уваги від боротьби за рівність, призводить до повернення патріархальних практик та методів тиску. Фемінізм, його ідеї та цінності не стають менш актуальними, адже будь-яке досягнення рівності не може сприйматися як незворотна подія. Це шлях, повний перешкод, але саме досвід феміністок минулого має бути для нас прикладом та доказом того, що будь-які зміни можливі.
За останні 10 років російсько-українська війна змінила ситуацію щодо залучення жінок в громадсько-політичне життя. Жінки тепер беруть більш видиму участь в суспільних процесах, включаючи політику, сектор безпеки та оборони. Також на рівні громадської думки все більше проявляється підтримка ідей гендерної рівності.
У Збройних силах України служать понад 62 000 жінок, понад 5 000 – безпосередньо в зоні бойових дій. Частка жінок у професіях, що ще нещодавно сприймалися лише як чоловічі та навіть були заборонені, активна участь жіноцтва у наближенні перемоги лише доводить, що жінки в Україні не є безпорадними жертвами. Вони активно долучаються до захисту своєї країни та вносять вагомий внесок у військові справи.
Свідома позиція є ключовою для розуміння та підтримки рівноправ’я. Підтримуйте жінок у боротьбі за рівні права. Боротьба за права жінок важлива щодня, але саме 8 березня має бути нагадуванням про тривалий шлях до гендерної рівності. Долучайтеся до феміністичних ініціатив та поширюйте правдиву інформацію Разом ми здатні змінити світ на краще!
