Ми щиро пишаємось, що в Україні є бізнеси, якими можна надихатись, та які розділяють наші цінності та цінності кожної прогресивної людини. А особливо коли це видавництво – в часи, коли українська книга знову під загрозою і постійно потребує нашої підтримки.
Ми поспілкувались з Еліашем Стронговським, який є співзасновником видавництва «Видавництво».
Тож, як утворилося видавництво «Видавництво»? Звідки взялась дружня позиція? Що допомагає рухатись далі в сьогоднішніх реаліях? Читайте нижче.
Важкі часи мають спонукати нас до обʼєднання зусиль. Підтримуймо одне одного на цьому шляху 💪🌈
Як утворилося видавництво «Видавництво»? Чому це цінно для України, вашої авдиторії та вас особисто?
У 2014 році ми з Лілією Омельяненко запустили соціальний артпроєкт «Добра листівка», в рамках якого поширювали листівки з роботами українських та закордонних ілюстраторів, а всі гроші віддавали на благодійність – допомагали дітям з інвалідністю. Спочатку ми так розповідали світові про Майдан, а пізніше просто пропонували якісні художні листівки. Вже тоді нам була важливою соціальна складова: були листівки присвячені правам ЛГБТК+, фемінізму, гендерній рівності тощо. Ну й оскільки ми спрацювалися, то вирішили зробити масштабнішу річ — «Видавництво».
Не мені вирішувати, наскільки ми цінні для України, але саме існування нішових бізнесів з вузьким фокусом — а ми десь такі — ознака розвитку здорового ринку. Хтось мусить тягти на ринок перекладні книжки з соціальним фокусом, хтось мусить вчитися на них і пропонувати вже цілком автентичний український продукт. І, найважливіше, на це є значний попит, адже наше суспільство завжди було відкритим і толерантним, а зараз, під час повномасштабної війни та викликаної нею активної деколонізації, маємо розуміння темпів нашого поступу — і вони шалені.
Особисто мені завжди мріялося міняти суспільство на краще, бути долученим до соціальних змін, які ведуть нас до оптимістичного шляху розвитку і завдяки «Видавництву», це цілком вдається. Є конкретні речі, до яких ми долучилися і ще більше — до яких долучаємося. Багато чого почали чи не з нуля. Це все надихає.
Видавництва, що демонструють дружню до ЛГБТК+ позицію – це здавалося неможливим ще нещодавно, зараз досі незвично, але ви, задали цей тон і подаєте приклад. Чому так? Це був свідомий вибір, бажання команди чи слідування тренду?
Як я вже казав раніше, дружня позиція до ЛГБТК+ не є об’єктом дружньої позиції тільки до ЛГБТК+. Нам важливо, щоб були висвітлені та підтримані якомога більше меншин, спільнот, які потребують такої підтримки. Це як робота прожектором, напевно. висвітлювати ті речі, куди потрапляє мало уваги. І штовхати суспільство в ті сторони, які його розвивають. І підтримка меншин, це боротьба за права меншин, це, напевно, найбільш об’єктивний спосіб для того, щоб цю роботу ефективно проводити. Те, що ми це робимо як Видавництво – це просто тому, що ми робимо видавництво, ми видаємо книжки й, відповідно, ми у своєму видавництві підтримуємо меншини. Якби ми займалися виробництвом якої-небудь харчової продукції, ми б знайшли спосіб підтримувати меншини і там. Тому що це ж не залежить від типу бізнесу, яким ти займаєшся, це залежить від того, на яких засадах ти взагалі хочеш щось робити. І для нас дуже важливо завжди було робити щось не заради грошей, не тільки і не стільки заради грошей, скільки для того, щоб Україна як суспільство розвивалася, попри всі ті негативні фактори, які у нас є, починаючи з йо**ної русні, перепрошую, і завершуючи внутрішнім опором, який досі до болю такий потужний. Хоча, в принципі, я думаю, що після повномасштабного вторгнення у нас почалася якась паритетність, напевно, в поглядах на шляхи розвитку і, відповідно, все те, що симпатично в русні, тобто негативне ставлення до меншин, що найближче, незалежно від того, яка це меншина, це те, що віддаляє нас від цивілізації. І відповідно все більше людей це усвідомлюють і все більше шансів на те, що наше суспільство буде розвиватися далі на тих засадах, які дають змогу вважати таку динаміку оптимістичною.
Як ви справляєтеся з гейтом? В чому він зазвичай проявляється? Чи відчуваєте ви його збільшення, чи зменшення з часом?
Ну, знову ж таки, коли багато років стикаєшся з гейтом, то взагалі гострота відчуттів, вона якось притуплюється. І ти все частіше знизуєш плечима – «ну, гейтери знову понавилізали». Насправді буквально нещодавно видавництву стукнуло 8 років, і відповідно на повноцінний скандал із гейтом здобулася вже третя наша книжка «Мая та її мами». І там, власне, було все серйозно, з погрозами життю, з постійними домаганнями і в соцмережах, і телефоном, і наживо теж щось намагалися. Тобто галасу тоді було багато, маєте пам’ятати.
За ці роки нічого співмірного по масштабу, звісно, не було. І звісно, це про щось свідчить. Щонайперше, про те, що люди, яким було важливо гейтити нас і нашу справу, вони могли вирости. У них могли трошки змінитися пріоритети, цілі в житті. І, відповідно, ширити ненависть вже перестало бути їхнім основним пріоритетом. Я це бачу, наприклад, в чатах чи твіттеру, в яких аудиторія доволі юна, там той самий ТікТок, там дуже юна аудиторія, вони люблять сидіти у своїх закритих каналах і влаштовувати час від часу якісь набіги, рейди, зі спамом гейтерським, який супроводжується свастиками й нацистською атрибутикою. Це дуже пряма лінія: гейтерство і нацистська атрибутика.
Перший раз воно, звісно, стрьомно, тому що погрожують, обіцяють розчинити кислоті, це з того що я запам’ятав. Ну, потім на другий, третій, п’ятий раз, коли ти живеш місяцями з постійним визбируванням віртуального лайна, зі своїх скриньок і комірок, то, звісно, це сприймається абсолютно, я б сказав, буденно. І з роками ти просто турбуєшся про безпосередню безпеку тих людей, хто може потрапити під фізичне гейтерство.
Наприклад, ми були морально готові, що буде якась гейтерська злива стосовно книжки Дар’ї Чайки «Майже хороші хлопці». Але оскільки в назві не було нічого, що б могло зтригерити людей, які не вміють читати далі обкладинки, то поки нічого нема. Що, напевно, на добре. Якби б щось і було, то ми і морально, і фізично до цього готові. Трошки більше реакцій було на «Путівник по католицькій школі для лесбійок», тому що там слово на букву “Л” вийшло, і воно вийшло прямо на обкладинці. Я думаю, що це перша книжка з цим словом на обкладинці. Тобто ті люди, які вміють читати назви книжок, то вони, напевно, могли б почитати. Але, знову ж таки, всі ті люди, які мали на меті гейтити цю книжку, вони напевно вже виросли і втомилися, займаються іншими важливішими справами. Що в принципі мене тішить.
Загалом я бачу, що суспільство вже давно переросло оцю потребу суспільного осуду в плані того, що осуд все одно є, але підтримки цього осуду іде значно-значно менше. Все ж таки ми пройшли абсолютно феноменальний шлях за останні роки. І з часу повномасштабного вторгнення темпи нашої революції, вони багаторазово зросли на стільки, що воно вже перетворилося на революцію.
Для мене великим шоком стала ратифікація Стамбульської конвенції без жодних попередніх якихось сигналів і без жодного якогось гейту, суспільного збурення, скандалічного чи чогось після оприлюднення цього факту. Тобто активісти безрезультатно билися об стінку 11 з гаком років і отримували масу гейту на цю тему, для того, щоб опинитися в ситуації, коли все сталося і ніхто виявився не проти.
Зараз я просто так смиренно чекаю на одностороннє партнерство, тому що я думаю, що суспільство морально до цього вже абсолютно підготовлене. Всім все одно. Щойно це приймуть, то мало кому навіть буде обурюватися, але буде багато хорошої позитивної підтримки.
Український бізнес вимушений бути стійким та оперативно реагувати на виклики, часом глобальні. Що допомагає вам рухатися вперед попри перешкоди?
У мене є взагалі, оце так багато років у мене відчуття, що я біжу босим по розпеченому вугіллю. І те, що мені це не болить – це просто тому, що я не дозволяю собі зупинитися і відчути, що у мене є болеві рецептори і я здатен на це реагувати. З іншого боку, можливо, вони вже відмерли після такого маратону. І я можу спокійно ходити по вугіллю. Але оскільки мені трошки ж страшно зупинятися, щоб це перевіряти, то виходить, що бути стійким і оперативно реагувати на виклики – це не те, щоби вимога часу, а це частина вимоги буття існування українця загалом і українського бізнесу зокрема. В результаті виходить, що всі ті виклики, які у нас є, вони стають частиною порядку денного.
Тобто, якщо завтра з глибин моря підніметься «Годзіла», ми просто її впишемо в перелік можливих загроз і подумаємо, як нам реагувати, і, напевно, заплануємо яку-небудь літературу з даного питання, що робити пересічному українцеві, якщо раптом з’являється «Кайджю». Всі ці питання постійні, тобто немає такого, щоб український бізнес не мав викликів, немає такого, щоб він не мав бути стійким. І зрозуміло, що через повномасштабну війну постійно піднімається рівень, планка вимог до цих викликів. І тим ви змушені реагувати не просто на виклики, не просто на труднощі, не просто на як продавати книжки, а от абсолютно буденні якісь речі.
Наприклад, як продавати книжки, коли в частини регіонів оголошений траур. Ти мусиш думати, що з одного боку тобі це не все одно, ти бізнес, який дуже чутливий до потреб суспільства і ти на них реагуєш, з іншого – у нас повномасштабна війна. У нас країна терорист постійно робить те, що робить країна терорист. І це частина нашої реальності, і ми до неї теж мусимо пристосовуватися. І пристосовуватися в спосіб, який би, по-перше, декларував нашу ненависть до країни-терористки, декларував нашу підтримку Збройним силам, і, безумовно, мав би спосіб підтримання нашої авдиторії. Те що насправді дуже сильно вразило мене після початку повномасштабного вторгнення, це те, що вже у квітні на нас посипалися замовлення. Тобто люди відійшли від першого шоку і тоді вони зрозуміли, що мають підтримувати свою психіку, стабільність, і вони хочуть читати. І ми були серед тих, кого вони хочуть читати. І це, напевно, одна з тих штук, яка нас витягнула з паралічу оцього шоку першого.
Що цікаво, що книжкою, яка здобулася на найбільші запити на купівлю, яка стала бестселером цього 2022 року, це була у нас «Неймовірна історія сексу». Просто, якщо збоку дивитися, важко уявити щось більш віддалене від потреб людини у воюючій країні, коли йдеться про всі ці жахіття та страхіття.
Так от, підтримка авдиторії, напевно, це найважливіша річ, яка нас змушує рухатися вперед попри всі перешкоди. Ми персонально бачимо, для кого ми працюємо, і ми бачимо, який ефект має наша праця. І це найбільший стимул до натхнення і до того, щоб цю працю продовжувати. На особистісному рівні це годує нас і наші родини, і це, зрозуміло, дозволяє нам донатити. Тобто, потреба забезпечувати себе і донатити, це теж дуже-дуже сильний мотиватор.
Розкажіть про якийсь з поточних проєктів. Можливо, готується щось особливе до Pride-місяця?
Звісно, що готується. Тут просто специфіка в тому, що у нас як у видавництва проєктів паралельних дуже-дуже багато і всі вони важливі, всі вони поточні. І темпи, з якими ми їх втілюємо, вони зумовлені тільки нашими фінансовими можливостями і можливостями завантаженості нашої команди. Тому що зрозуміло, що ви завжди хочете зробити більше, активніше, потужніше, але потрібні гроші на права, потрібні гроші на друк, потрібно розуміти ризики, з якими пов’язаний друк. Зараз ми попри все продовжуємо друкуватися в Харкові теж, але не тільки там, в кількох друкарнях по всій Україні ми друкуємося. Але нам принципово важливо друкуватися теж і в Харкові. І ці титани і титанеси там продовжують друкувати. І навіть попри все, дуже активно віддають нам новодруки.
На Pride ми підтягнули найбільшу кількість анонсів з початку року. Зрозуміло, що об’єднавши їх Pride-тематикою, нам дуже важливо, щоб люди отримували те, на що вони чекають. Зокрема, наприклад, ми оголосимо передзамовлення на «Німону», яку ми анонсували, що будемо робити ще рік тому, якраз під час прайд-місяця. Ми оголосимо нову серію з кількох книжок літератури присвячену одностатевим стосункам. Це буде ромком, дуже смішний, дуже гарний. І я певен, що такої книжки від нас наша аудиторія чекає.
Буде інша книжка іншої авторки. Ми її теж оголосимо. Ми оголосимо деякі продовження, які вже, власне, більш-менш можна згадуватися, щоб ми могли такого оголосити, якщо воно є продовженням. Ми оголосимо, сподіваюся, два томи «Нагата Кабі», які ми готували останні пів року. І ми оголосимо про свіжий мерч, тематичний, який ми готуємо до Pride. Може його навіть нам встигнуть виготовити під час.
Але, знову ж таки, дуже важко щось планувати і передбачати. Тобто, це все, звісно, буде. Ми дуже б хотіли проведення прайду наживо, але з огляду на обставини, ми сподіваємося, що Держава подарує спільноті закон про одностатеві партнерства. І паралельно, я думаю, що є сенс підтримувати всіма можливими способами Збройні Сили України і організації, які ідеально захищають права меншим, теж. ЛГБТК+ військові, яка для нас особливо важлива. Це наші добрі друзі і тішимося цій дружбі дуже.
І прайд для нас важливий, тому що це привід для видимості наших зусиль, які у нас під час всього року йдуть на підтримку спільноти. Ми дуже будемо старатися, щоб всього було якомога більше. Дякую.
