22 листопада року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень».
Якщо його підпише Президент України, то правила розслідування теперішніх злочинів на ґрунті ненависті за декілька років зміняться.
У Кримінальному кодексі України (КК) запроваджується розподіл кримінальних правопорушень на злочини і кримінальні проступки. Тож, з часом поруч із злочинами на ґрунті ненависті з’являться і кримінальні проступки, мотивом яких є упередження за певними ознаками.
Кримінальним проступком вважатиметься передбачене КК діяння, основним покаранням за яке є штраф до 51 тисячі гривень або інше покарання, не пов’язане із позбавленням волі.
Всі ж інші кримінальні правопорушення – злочини, які в свою чергу поділятимуться на нетяжкі, тяжкі та особливо тяжкі. Критерієм при цьому є ступінь суспільної небезпечності того чи іншого діяння.
Тож, фактично, законодавець перемістив існуючі наразі злочини невеликої тяжкості до категорії кримінальних проступків, досудове розслідування яких буде проводитись у спрощеному порядку.
Після набрання чинності цим законом, деякі з теперішніх злочинів, зокрема – і тих, які мотивовані упередженням, стануть кримінальними проступками. До них віднесено умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125 КК), побої і мордування (ч. 1 ст. 126 КК), погроза вбивством (ч. 1 ст. 129 КК), розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення ВІЛ (ст. 132 КК), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ч. 1 ст. 136 КК), перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ч. 1 ст. 171 КК), порушення недоторканності приватного життя (ч. 1 ст. 182 КК), шахрайство (ч. 1 ст. 190 КК), хуліганство (ч. 1 ст. 296 КК) та багато інших.
Досудове розслідування кримінальних проступків (дізнання) здійснюватимуть все ті ж органи Національної поліції, СБУ, податківці та ДБР.
При дізнанні, як запобіжний захід, може бути застосовано затримання особи (до 72 годин, а в окремих випадках – до 24 годин), а також особисте зобов’язання та особиста порука. Закономірно, що тримання під вартою у цьому випадку є непропорційним і не застосовується.
Суд, після отримання обвинувального акта за кримінальним проступком, має розглянути справу у строк не пізніше 5 днів. При цьому, якщо обвинувачений не оспорює обставини справи і згоден з розглядом обвинувального акта, то такий акт розглядається судом за відсутності учасників та без проведення судового розгляду.
Після відбуття покарання особа, яку було притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального проступку, вважатиметься такою, що не має судимості. На цей час строки погашення судимості за злочини невеликої тяжкості складають від 1 до 2 років.
Що стосується строків провадження дізнання, то вони не мають перевищувати 1 місяця з дня повідомлення про підозру.
Водночас, дивним є те, що законодавець вирішив виключити закріплений на цей час загальний шестимісячний строк досудового розслідування кримінальних проступків. Серед можливих причин є те, що початок його перебігу пов’язаний із моментом внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Тож, у разі, якщо особу суб’єкта кримінального проступку не встановлено, то немає і прямо застережених обмежень строків проведення досудового розслідування (дізнання).
В той же час, суд, за клопотанням прокурора, матиме право закривати кримінальне провадження в тому разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальний проступок. Це можливо у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, які для проступків в будь-якому випадку не перевищують 3 років із дня його вчинення.
Не менш дивними і неузгодженими вбачаються зміни до сумнозвісної ч. 1 ст. 161 КК, якою передбачено кримінальну відповідальність за дискримінацію за відкритим переліком ознак. Так, новий закон підвищує верхню межу санкції – позбавлення волі на строк до 3 років, на відміну від існуючого наразі обмеження волі від 2 до 5 років. Таким чином, це кримінальне правопорушення стало злочином, а не кримінальним проступком.
А ще неузгодженість полягає в тому, що План заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини до 2020 року передбачає зовсім протилежне, а саме – кроки, спрямовані на декриміналізацію відповідальності за дискримінацію. Планується вилучити з диспозиції ч. ст. 161 КК посилання на кримінальну відповідальність за дискримінацію.
Одночасно із цим мають бути внесені зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення щодо адміністративної відповідальності за порушення законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації. Протоколи у таких справах складатимуть уповноважені особи секретаріату Уповноваженого з прав людини або його представники.
Тому, більш логічним і виправданим було б не стільки посилювати відповідальність, скільки злагоджено діяти в контексті системних змін в чинному законодавстві, яке, зокрема, враховуватиме і потреби реформування системи відповідальності за дискримінацію, в тому числі, без сумніву, – і щодо ЛГБТ+ людей.
Насамкінець зауважу, що Закон вводиться в дію через рік із дня набрання ним чинності.
Матеріал створено в рамках кампанії “Дивись на світ ширше” за сприяння Канадського Фонду підтримки місцевих ініціатив.
