Директор ГО “Бюро Ми – є!” про боротьбу з дискримінацією, захист прав ЛГБТ та перспективу легалізації одностатевих шлюбів в Україні
У 2018 році з боку міськрад та облрад прокотилася хвиля петицій «про заборону ЛГБТ-заходів» й «про захист інституції сім’ї в Україні», вимоги яких також зводилися до заборони акцій на підтримку ЛГБТ та заклику відмовитися від розробки антидискримінаційних законів. Правозахисне бюро «Ми — є!» судиться з Чернівецькою обладміністрацією та іншими структурами про визнання протиправним рішення про звернення до ВРУ, Президента України та Кабміну про захист інституції сім’ї. Ми взяли інтерв’ю у директора правозахисного бюро “Ми – є!” Володимира Косенко, в якому він поділився подробицями судових процесів та перспективи розвитку антидискримінаційного законодавства та захисту прав ЛГБТ в Україні.
Нещодавно суд ухвалив рішення щодо справи про дискримінаційні дії Чернівецької облради та захист інституту сім’ї в Україні. Чи задоволені ви цим рішенням? Чи вважаєте рішення суду справедливим?
Рішення суду стосується Чернівецької обласної ради. Це важливо, бо є ще Чернівецька міська рада, яка така ж гомофобна. Щодо рішення суду, то я не можу сказати, що задоволений чи не задоволений ним.
Ми переслідували конкретну мету та очікували на конкретний результат. Ця мета була не стільки в отриманні позитивного рішення для нашої сторони – позивача, скільки в наданні правової оцінки діям Чернівецької облради та її рішенню. Це було найголовніше, за що ми боролися протягом дев’ятнадцяти місяців. Взагалі, сам процес підготовки зайняв тривалий час, адже ми збирали і готували матеріали, розробляли правову позицію, комунікували з Чернівецькою облрадою, органами влади, Мін’юстом, Мінсоцполітики, комітетами Верховної Ради і так далі. Отриману інформацію акумулювали в цей позов, який, так би мовити, є для нашої організації “пробою пера”.
Ми бачили, що звернення представницьких органів влади, громадських та релігійних організацій щодо захисту інституції сім’ї є дискримінаційними, але судової практики з цього приводу та схожих питань взагалі не існувало. Тож ми в Бюро вирішили принаймні спробувати щось із цим зробити. Проаналізували практику Європейського суду з прав людини, чинне законодавство України і зрозуміли, що факт дискримінації ЛГБТ є беззаперечним. Цієї позиції ми дотримувались протягом всього судового процесу.
Чи буде подано апеляцію на це рішення?
Насправді ми досягли своєї мети. Суд зазначив, що рішення Чернівецької облради містить ознаки підбурювання до дискримінації ЛГБТ, порушує статтю 6 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”. Також суд встановив, що рішення протиправне, позаяк воно прийняте безпідставно та не в межах повноважень, визначених Конституцією, та не вирішує жодних питань громади Чернівецької області. Тому суд вказав, що таке рішення має бути скасовано.
Чернівецька рада звинуватила вас у мільйонному гранті з метою підриву “інституту сім’ї” та “традиційних цінностей” в Україні, а згодом з’ясувалося, що їх адвокатів фінансує релігійна організація. Вас це не здивувало? Хто насправді фінансує вашу діяльність?
Мене це дуже здивувало. Мабуть, було б прикольно, якщо в мене був би мільйонний грант. Я показав би, що все може бути набагато цікавіше, – зробив би мабуть ще зо тридцять позовів до суду. Найперше показав би, що все те, що роблять організовані групи протидії розвитку прав людини в Україні, – це дискримінація та не вписується в жодні рамки.
А щодо фінансування, дуже гарне питання. По-перше, ми самофінансуємося. Ми щось робимо для колег в громадському секторі, для бізнесу, а також маємо і основну роботу. Щось ми отримуємо за рахунок пожертв ЛГБТ-спільноти, і за це людям дуже велика подяка. Насправді ми дуже вдячні за ту підтримку, що маємо від людей, тому що саме за підтримки спільноти цей проєкт став можливим. В його межах ми комунікували з людьми, які нас підтримують, та розповідали, в яких напрямках використовуються надіслані нам кошти. Тут варто зауважити, що ані я, як директор, ані колеги і учасники організації, по цій справі не отримуємо зарплату взагалі. Все на волонтерських засадах або pro bono. Єдине, про що ми дуже турбуємося, так це питання безпеки. Його ми намагаємось вирішувати.
Як ви вважаєте, чому саме релігійні організації виступають у судах проти ЛГБТ спільноти?
Думаю, що це пов’язано із рухом “Всі разом!”, який об’єднує різні громадські і релігійні організації. Якщо ці групи фінансують, значить є певні інтереси та центри, котрі збирають інформацію та координують цей процес. Для нас це було зрозумілим ще з першого судового засідання, яке відбулось 28 грудня 2018 року, коли у порожній перед святами суд на наше засідання прийшли 25-30 молодих осіб та представники “Правого сектору”. 11 січня 2019 року було друге засідання суду, на яке знов прийшли представники різних рухів: “Традиція і порядок”, “Катехон”. В той же час хлопці з “Правого сектору” “чекали” на нас на першому поверсі будівлі суду разом з молодими політиками, які на той час намагалися пробитися до влади, типу Ходаковського. Як саме вони всі пов’язані між собою, не зовсім зрозуміло. Але мабуть був центр, який керував цим процесом, і навряд чи це юридичний департамент Чернівецької облради.
19 місяців – це більш ніж півтора роки. Не шкодуєте, що стільки часу витратили на судовий розгляд?
Все могло бути набагато швидше. Треба розуміти, що судова система трохи шкутильгає. Між судовими засіданнями проходило по 2-3 місяці. На етапі судового розгляду через завантаженість суду були досить довгі перерви. Але основна причина в тому, що представник Чернівецької облради постійно “бігав” в апеляцію, і ми окрім того, щоб розглядати справу по суті, мусили також працювати і з судами вищих інстанцій. Чернівецька обласна рада з адвокатом оскаржували всі процесуальні рішення та заявили відвід судді в процесі розгляду справи.
Основне ж питання для нас було в тому, щоб отримати висновок Уповноваженого з прав людини щодо ознак дискримінації у зверненні Чернівецької обласної ради. Адвокат ради двічі оскаржував ухвалу суду щодо отримання такого висновку, і тому майже все літо 2019 року ми провели в апеляції.
Чи плануєте ви звертатись до суду щодо інших подібних рішень міських та обласних рад?
У цьому контексті, мабуть, ні. Ми все, що можна, встановили – факт дискримінації і те, що такі рішення є незаконними та не відповідають чинному законодавству. Тому треба йти трохи далі, як мені здаєтся.
Ми напрацювали деякий досвід, бо за 19 місяців крім цієї справи були й інші. Наприклад, ми позивались до Київської облради аби зрозуміти, чи пов’язані якимось чином між собою люди та рішення, які позиції вони будуть представляти, кого будуть висувати представниками цієї ради у суді. Знову ж таки повертаюсь до думки, що є центр, який керує всім цим рухом.
Наразі маємо напрацьований досвід, і тепер потрібно поставити питання вищим органам влади, чому вони розглядають апріорі дискримінаційні звернення та комунікують їх. Є встановлений судом факт, що звернення не відповідають Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, і це значить, що хтось не виконує закон. Якщо держава не виконує закон, потрібно з державою поговорити через певних осіб, які є владою. Але я сам ще не до кінця розумію, з ким я, як представник ЛГБТ-спільноти, чиї права порушуються, повинен розмовляти. Мені здається, що навряд чи мене взагалі хтось почує. Але можливо у залі суду із представниками держави та органів місцевого самоврядування і запитати чому все так. А тому логічно у цьому напрямку рухатися надалі.
Навесні було рішення суду по схожій ситуації в Рівному. В чому різниця між позовами і як ви оцінюєте рішення, винесене Рівненським окружним судом?
По-перше, це різні контексти. Рівненський окружний суд говорив про заборону ЛГБТ заходів у межах міста. А ми говоримо про звернення щодо захисту інституції сім’ї в Україні. Це перша відмінність.
Саме звернення щодо захисту інституції сім’ї в Україні містить не тільки заклики щодо заборони проведення заходів для ЛГБТ у містах, але воно стосується набагато ширшого спектру питань, які мають відношення до ЛГБТ. Наприклад, пропозиція вилучення словосполучення “сексуальна орієнтація” та “гендерна ідентичність” з усіх нормативно-правових актів, пропозиція введення закону щодо заборони “пропаганди гомосексуалізму” по аналогії закону, який діє в РФ. Просто списано один в один. Також міститься заклик про недопущення ратифікації Стамбульської конвенції. На це також важливо звернути увагу, бо це має вплив на спільноту жінок. Тобто звернення щодо захисту інституції сім’ї в Україні містить набагато більше викликів для нашої ще слабкої демократії.
Рішення ж депутатів Рівнеради – лише про заборону заходів для ЛГБТ. Таке вже було в Чернівцях, але там ніхто просто не оскаржив його. Це стосується більш вузького спектру питань та прав. Такі рішення просто оскаржити. Є конкретна особа, наприклад, як активіст Деркач. Він зазначив, що це рішення стосується безпосередньо його прав. Хоча він і не є представником ЛГБТ-спільноти, але все одно має гарантоване Конституцією право проводити заходи, які так чи інакше стосуються ЛГБТ. Суд ухвалив рішення на його користь.
Ми, в свою чергу, враховуючи підвищений інтерес до справи та питання безпеки, не надали інформацію, чиї інтереси та права ми представляємо у суді. Бо це питання безпеки учасників. Враховуючи який цирк відбувався під час судових засідань, злити персональні дані разом з конфіденційною інформацію про учасників Бюро просто невідомо куди, в невідомі руки – дуже небезпечно та неприпустимо. Ця інформація через адвоката обласної ради просто пішла би кудись далі. А нам не потрібні переслідування наших учасників та й взагалі будь кого, хто дотичний до наших справ. Ми, все ж таки, намагаємось працювати в правовому полі, але в той же час намагаємося і берегти один одного.
Які плани вашої організації на майбутнє? За що і проти чого будемо боротись?
Я не можу сказати, що у нас ведеться якась боротьба. Ми, мабуть, говоримо чи принаймні намагаємося говорити з людьми, які підтримують нас, не з позиції боротьби, а з огляду на те, що є ситуації, за яких треба реагувати. Для чого це робити? Ми виступаємо за утвердження прав людини, тому будемо далі працювати у цьому напрямку. Ми багато чого плануємо, але буває, що не вистачає ресурсів, часу або обставини навколо складаються не на нашу користь. Тому поживемо – побачимо, що готує нам майбутнє.
Як ви вважаєте, які перспективи виконання плану дій з реалізації національної стратегії у сфері прав людини в Україні?
Ніяких. Я думаю, що нічого виконуватись не буде, бо минулий План дій Нацстратегії був виконаний на нуль відсотків в тому, що стосується прав, інтересів, свобод для ЛГБТ-спільноти. Єдине позитивне рішення, яке можна відзначити, це відміна заборони усиновлення та удочеріння для ВІЛ-позитивних людей. Воно дуже мало стосується ЛГБТ-спільноти, хоча в деяких випадках може стосуватись. Все інше не було виконано. І ось зараз планують розробляти новий План, який начебто має бути розрахований на три роки. Чомусь не на п’ять років чи чотири, а саме на три. Це часом не під вибори робиться?!
Складається така ситуація, що попереднiй План дій у частині прав ЛГБТ взагалі не був виконаний. Пройшли вибори, і команда, яка розробляла План до 2020 року, його не виконала та передала далі новій владі, яка також не дуже ефективна зараз в цьому. І вони взагалі нічого не зробили. Ми просимо владу показати результати своєї роботи, бо маємо на те легітимний інтерес і очікування, а вони малюють якусь там цифру, що виконали План на якийсь відсоток. Але ж де щось про ЛГБТ і для ЛГБТ?
Не можна питання прав ЛГБТ порівнювати та оцінювати у відсотковому відношенні до виконання загального плану дій, бо так здається, що План виконано на 50%, але насправді ж – ні.
Зараз має місце така ситуація, що дуже великі та потужні організації громадянського суспільства включились в підготовку нового Плану дій після 2020 року. Це все дуже круто, але що з минулим планом? Якщо його не виконали, то хто має відповідати за це? Чи не є дискримінаційною позиція невиконання плану дій у контексті захисту і розширення прав для ЛГБТ людей? Мене дуже турбує це питання. Чи не склалася ця ситуація, саме через оці звернення органів державної влади та релігійних, громадських організацій у контексті захисту інституцій сім’ї і так далі?
Можливо, саме через них все так склалося, і ми маємо зараз таку дискримінаційну позицію. Тому я не вірю ні цій владі, ні в те, що щось буде виконано зі старого чи нового Плану дій.
Взагалі які перспективи у цивільних партнерств та легалізації одностатевих шлюбів в Україні з боку цієї влади?
В принципі оці звернення щодо захисту сім’ї в Україні також включають в себе заклики недопущення виконання підпункту 5 пункту 106 Плану дій, який як раз і стосується питань гармонізації законодавства України із законодавством Європейського союзу у контексті шлюбних і партнерських відносин. Це дуже добре кореспондується з правом на приватне та сімейне життя та наявними легітимними очікуваннями одностатевих пар на захист з боку держави у цій сфері сімейних відносин.
Чи реалізуються очікування в підтримку депутатами ВР законопроєкту, що відкриває для одностатевих сімей вікно прав, поки не зрозуміло. Не зрозуміло це з деяких причин, одна з яких – ті ж самі звернення щодо захисту інституції сім’ї. Чиновники Міністерства юстиції в 2018 році вказали, що виконання підпункту плану щодо легалізації цивільних партнерств для одностатевих та різностатевих пар неможливе, тому що вищі органи влади отримали дуже багато дискримінаційних звернень “проти”.
Ми бачимо такий собі “кругообіг дискримінації в природі”, якщо це можна так назвати. Наразі наші депутати не можуть проголосувати навіть за скромні законопроєкти щодо посилення відповідальності за злочини ненависті. Я не впевнений, чи зможуть вони проголосувати за документ, який стане переломним у питанні легалізації сімейних відносин для ЛГБТ. З цією владою ми нічого не отримаємо, мені так здається, бо політична ситуація така. Я думаю, що вони бояться втратити останній рейтинг, який мають і який стрімко падає вниз. Але я хочу додати, що і за часи минулої влади не було якихось рішень, що могли кардинально змінити ситуацію в контексті захисту прав ЛГБТ. Єдине, що можна згадати, – поправку до трудового кодексу. Але, як мені здається, доведення дискримінації за ознакою СОГІ у цивільних справах та в контексті трудових прав є досі дуже-дуже складним.
Ми в принципі не знайдемо такі справи в реєстрі судових справ. Та й до нас подібних звернень від спільноти надходило не так багато, буквально декілька за майже три роки. Здебільшого такі звернення надходили від транс*гендерних та небінарних людей, але від ЛГБ – дуже мало.
Захист трудових прав це справді важливо, але, на мою думку, в першу чергу важливіше забезпечити захист ЛГБТ від фізичних атак та посягань на життя та здоров’я.
Питання прав для ЛГБТ було дискусійним та складним для минулої влади, таким це питання залишається і сьогодні.
Проте важливо зрозуміти, що все залежить не тільки від влади, але й ще від самої ЛГБТ-спільноти. Якщо українці почнуть потроху діяти, то цю владу можна трохи зворушити. Принаймні, вона може перестане розглядати дискримінаційні звернення та почне самотужки реагувати на заклики до дискримінації ЛГБТ, які вона отримує від сумнівних організацій та релігійних об’єднань..
ВГО “Гей-альянс Україна” дякує директору правозахисного бюро “Ми-є” Володимиру Косенко за приділений час. ВГО “ГАУ” виступає проти заходів, направлених на обмеження та дискримінацію прав представників ЛГБТ. Захист прав людини, проведення заходів і маршів, спрямованих на боротьбу з дискримінацією ЛГБТ — необхідні кроки на шляху українців до демократичного суспільства.
Права людини — понад усе!