10 грудня відзначається День прав людини. Це свято — хороша нагода ще раз поговорити про те, які права потрібні ЛГБТК+ спільнотам в Україні.
Часто ми чуємо питання: «Яких прав вам не вистачає? Про яку саме дискримінацію йде мова і що взагалі з цим можна зробити?». Журналістки студентських редакцій SALT та InModernUA Ксенія Губанова та Ольга Споркіна поспілкувалися з експерткою ГАУ, правозахисницею та адвокаткою Аліною Рахубою, щоб дати відповіді крізь призму того, що зараз відбувається в нашій країні.
Які основні права, за вашими спостереженнями, є недосяжними для української ЛГБТК+ спільноти? Як це проявляється через дискримінацію і просто в повсякденному житті?
Давайте порівняємо деякі права, що існують, та їхню реалізацію в тих чи інших аспектах у ЛГБТК+ пари та гетеронормативної пари.
Наразі вирішальною рисою нашого законодавства є відсутність правильного, належного врегулювання прав одностатевих пар та фактичного існування спеціальних норм, що регулювали б права ЛГБТК+ пар як у майнових аспектах, так й немайнових.
- Одностатеві пари не можуть спільно володіти майном саме на підставах подружніх, родинних відносин, які б регулювалися сімейним законодавством. Різностатеві пари мають поняття спільного майна подружжя. Для врегулювання відносин саме в такому ключі, ЛГБТК+ пари мають використовувати інститут спільного майна шляхом оформлення прав власності, як співвласники або за допомогою тих чи інших договорів. При цьому таке спільне володіння не включає спеціальне право на спільне проживання та використання майна як подружжя. Тобто аспект «єдиною родиною», встановлений в законодавстві, виключений.
- Що з успадкуванням майна? Воно можливе між партнер_ками виключно за заповітом, відсутній пріоритет спадкування партнер_ками після смерті когось із них, неможливо укласти спільний заповіт подружжя. В той же час у гетеросексуальних пар всі ці юридичні можливості наявні в повному обсязі.
- З немайновими правами все значно складніше, адже українське законодавство не визнає одностатеві пари подружжям, тобто не надає можливості укласти законний шлюб. Ба більше, в судовому порядку вкрай важко буде довести навіть фактичне проживання разом.
- Українське законодавство не визнає права ЛГБТК+ пар на ухвалення рішень у медичних чи юридичних питаннях від імені одне одного. Цей момент зараз є вкрай важливим, адже у війську одностатеві партнер_ки можуть потребувати доступу до своїх партнер_ок в лікарні або у питаннях визволення з полону. Відсутність врегулювання створює проблеми в доступі до інформації щодо партнер_ки, їхнього стану, а також у вирішенні критичних питань. Також в одностатевих парах неможливо приймати рішення про лікування партнера у разі недієздатності партнер_ки. Таких проблем немає у різностатевих парах.
- В той же час неможливе прийняття спільних рішень щодо дітей, адже один з батьків батьком чи матір’ю не вважатиметься. Неможлива реєстрація дитини за обома батьками однієї статі. Неможлива спільна опіка над дитиною чи встановлення батьківства.
Це лише низка прав, які недоступні для одностатевих пар — ЛГБТК+ зазнають дискримінації і в інших сферах.
Наприклад, згадаємо нещодавню новелу: ВРУ внесла правки щодо доступу до безоплатної правової допомоги, розширивши доступ для багатьох категорій громадян (майже всіх) — але ЛГБТК+ туди не включені.
Дуже тривалий час в законодавстві не існувало поняття дискримінації за ознакою ЛГБТК+ та СОГІ як спеціальної норми. Наразі це питання частково врегульоване, але на практиці такі підстави вкрай рідко працюють. Ми не маємо дійсно широкої практики успішних кейсів щодо шкільного булінгу (ба більше, коли булерами виступають вчителі) або цькування на роботі. Безліч інших обставин та ситуацій цькування взагалі не мають спеціального нормативного визначення для понять ЛГБТК+ та СОГІ. В більшості випадків, коли представники ЛГБТК+ стають жертвами злочинів на ґрунті ненависті, де підставою стають сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність, ЛГБТК+ стикаються з неналежною кваліфікацією злочину, неналежним розслідуванням та загалом некомпетентністю слідчих органів в цих питаннях.
Я займаюсь профільно справами в сфері військового права й так само повсемісно стикаюсь з порушенням прав ЛГБТК+. Це й дискримінація при проходженні ВЛК, й невміння працювати з ґендерною дисфорією й діагнозом «транссексуальність», нерозуміння принципових речей при постановці на облік і так само неможливість при заповненні усієї особової інформації військовозобов’язаним надати інформацію про себе чесно і коректно. При розподілі бойовими та тиловими частинами виникають проблеми з урахуванням особистості ЛГБТК+ особи (я маю на увазі відкритість за сексуальною орієнтацією або фізіологічні особливості трансґендерних людей). Доволі часто ЛГБТК+ стикаються з дискримінацією чи непорозумінням від побратимів та посестер.
Але час минає, суспільство дорослішає. За ці роки війни наше військо теж зробило величезні кроки вперед — особливо в порівнянні з 2014 роком та АТО. Якщо раніше отримати виплати за загибл_у партнер_ку, наприклад, було неможливо, то тепер законодавство з цього приводу переглянули. Тепер, їх можна отримати в разі встановлення проживання однією родиною — а ми знаємо, що це вкрай важко — рішенням суду, що набрало законної сили. По факту, дискримінаційним тут виступає те, що одностатевим партнер_кам доведеться в суді доводити наявність сімейних, подружніх відносин. Також незрозуміло, чи будуть такі партнер_ки звільнені від оподаткування грошової допомоги, як то передбачено за законом для інших членів сім’ї.
Також ЛГБТК+ стикаються з відмовами в обслуговуванні, відмовами в оренді приміщення, незаконним виселенням з житла, упередженим ставленням, образами, приниженням людської гідності та погрозами тощо.
Чи є в Україні юридичні або соціальні успіхи в боротьбі з гомофобією, трансфобією та іншими формами дискримінації? Які?
Робота за напрямком захисту триває вже довгий час. Може здаватись, що жодним чином ситуація не змінилась, але зміни все ж таки є. Звісно, ми можемо сказати про появу в певному сенсі революційного законопроєкту про цивільні партнерства, що дає змогу укладати партнерства й одностатевим парам.
Але й в загальному просторі так само були певні зміни. Це і перехід від агресивно гомофобної позиції Генерального штабу до приймаючої та толерантної, і доволі толерантна позиція деяких ВЛК та психологів в війську. Під час Прайд-місяця символічно підтримали українську ЛГБТК+ спільноту представники бізнесу та державні установи: вони використовували символіку, писали пости у підтримку.
Міністерство внутрішніх справ України, офіс Генерального прокурору України підтримували політику прийняття та ухвалення законопроекту з боротьби з дискримінацією, мовою ворожнечі та злочинами ненависті, в тому числі за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності.
В той же час серед праворадикальних активістів зменшилася пропаганда проти ЛГБТК+. Тобто їхнє ставлення стало більш толерантним, але це більше проявлялося в контексті ЛГБТК+ учасни_ць бойових дій. Окремі радикальні гомофобні політики змінили свій тон і стали висловлюватися стриманіше.
11 квітня 2024 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення по справі «Картер проти України», в якому визнав те, що розслідування та покарання злочинів ненависті за ознакою сексуальної орієнтації як звичайних злочинів без врахування мотивів нетерпимості є порушенням статті 3 Європейської конвенції з прав людини (заборона катувань або негуманного чи принизливого поводження) у поєднанні зі статтею 14 (заборона дискримінації).
1 червня 2023 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі MAYMULAKHIN AND MARKIV v. UKRAINE, application no. 75135/14). Суд зазначив, що заявники проживають разом у стабільних і відданих стосунках з 2010 року, а це значить, що їх становище подібне до становища будь-якої різностатевої пари, в тому числі потреби в правовому визнанні та захисті стосунків.
27 листопада 2024 року у Верховній Раді України зареєстровано новий законопроєкт №12252. Він стосується партнерських союзів (одностатевих шлюбів). Фактично він анонсований як принципово інший підхід до реалізації питання врегулювання одностатевих шлюбів. Законопроєкт передбачає врегулювання питань реєстрованих партнерств для повнолітніх осіб незалежно від їхньої статі. 16 листопада 2024 року Президент України заявив про готовність підписати законопроект про партнерські союзи осіб однієї чи різної статі й наголосив, що підтримає такий документ, якщо він буде ухвалений ВРУ. Офіційно новий проект називається так: «Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення їх у відповідність до вимог статей 8 та 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Європейської конвенції з прав людини) та Регламенту Ради (ЄС) 2016/1104 про впровадження посиленої співпраці у сфері юрисдикції, застосовного законодавства та визнання та виконання рішень у справах майнових наслідків зареєстрованих партнерств».
Наразі цей законопроект направлений на розгляд комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики.
За цим законопроектом впроваджується інститут зареєстрованого партнерства.
Зареєстроване партнерство не є шлюбом та не є перешкодою укласти шлюб між зареєстрованими партнер_ками. Якщо зареєстровані партнер_ки укладуть шлюб, зареєстроване партнерство між ними припиниться; на регулювання прав і обов’язків партнер_ок як батьків поширюються положення законодавства про батьків, які не перебувають у шлюбі між собою; зареєстровані партнер_ки вважаються близькими родичами та набувають статусу члена сім’ї першого ступеня споріднення одне щодо одного.
Також з’являється низька прав за зазначеним законопроектом, наприклад:
• поділ майна, що належить партнер_кам на праві спільної сумісної власності;
• відпустка після народження дитини;
• грошове забезпечення членам сімей військовослужбов_иць, які потрапили в полон;•
• одноразова грошова допомога за загибл_у партнер_ку-військовослужбов_ицю, якщо партнер чи партнерка не одружилися вдруге або не зареєстрували інше партнерство;
• офіційне впізнання тіла, участь у вивченні та встановленні причин смерті, розпорядження щодо передачі тіла науковим або навчальним закладам, отримання тіла з моргу для поховання або кремації інших із зареєстрованих партнер_ок в разі їх раптової смерті тощо.
Яких додаткових практичних кроків потребує Україна, щоб забезпечити рівність прав для ЛГБТК+ спільнот?
Насправді, перше, над чим ще треба працювати — це світогляд українців та українок. Суспільство має ставати більш відкритим, толерантним, приймаючим та розуміючим. Тільки єдність зробить нас сильніше!
