Стаття 161 Кримінального кодексу України популярна серед ЛГБТ через те, що українська поліція не бажає застосовувати її у своїй практиці. Особливо – в контексті прав ЛГБТ та злочинів, мотивованих упередженням за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності.
Це кримінальне правопорушення може мати декілька різних форм. Але ЛГБТ це стосується лише в частині прямого чи непрямого обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Об’єктом цього злочину є рівність громадян у їхніх конституційних правах та рівність перед законом – як принцип конституційно-правового статусу людини і громадянина (ухвала Апеляційного суду Донецької області від 15 січня 2018 року у справі №219/14180/17).
В чому ж полягає злочин за частиною 1 цієї статті? Обмеження прав громадян проявляється у будь-яких дискримінаційних діях, які позбавляють їх можливості повністю використовувати свої конституційні та інші права.
При цьому, пряме обмеження прав передбачає відкритий характер дій винного щодо дискримінації прав громадянина за вказаними ознаками. А непряме обмеження передбачає обмеження прав громадян під надуманими або завуальованими приводами, які маскують дійсну позицію стосовно тих чи інших громадян за переліченими у частині 1 статті 161 КК ознаками.
Згаданий вище Апеляційний суд Донецької області вважає, наприклад, що таке обмеження може стосуватися будь-яких прав, якими громадянин наділений за законом, зокрема – права на охорону здоров’я, освіту, свободу пересування, судовий захист, участь у діяльності міжнародних неурядових організацій тощо. А от якщо обмеження прав полягало у перешкоджанні здійсненню виборчого права чи права брати участь у референдумі, порушенні недоторканості житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, яка передається засобами зв’язку або через комп’ютер, грубому порушенні права на працю, освіту, безоплатну медичну допомогу, то вчинене, за наявності для того підстав, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів. Тобто, кожен з таких злочинів кваліфікується одночасно як такий, що передбачений і статтею 161 КК, й іншими статтями (157–160, 162, 163, 172, 175, 183, 184).
Цікавим і показовим є те, що, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, загальну кількість кримінальних судових справ за дискримінаційні дії, відповідальність за які встановлена статтею 161 КК, можна порахувати на пальцях однієї руки.
В цей же час Урядовий План заходів з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року передбачає кроки, спрямовані на декриміналізацію відповідальності за дискримінацію. Планується вилучити з диспозиції статті 161 Кримінального кодексу України частину, яка стосується кримінальної відповідальності за дискримінацію (пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв за деякими ознаками).
Одночасно із цим мають бути внесені зміни до Кодексу про адміністративні правопорушення, які встановлять адміністративну відповідальність за порушення законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації. Протоколи у таких справах складатимуть уповноважені особи секретаріату Уповноваженого з прав людини або його представники.
Чекаємо на розгляд цього законопроекту Парламентом, а тим часом Мінюст забезпечуватиме супровід цього законопроекту в комітетах та на пленарних засіданнях Верховної Ради України (як це вказано в квартальних Звітах за результатами виконання Плану дій).
Матеріал створено в рамках кампанії “Дивись на світ ширше” за сприяння Канадського Фонду підтримки місцевих ініціатив.
