Гендер партії: чи може політичний вектор США вплинути на ставлення до транс*спільноти в Україні?

 

В 2018 році, 22 жовтня американські правозахисники розпочали акцію протесту біля Білого дому: адміністрація діючого президента США розповіла про свій намір дати нове життя терміну «стать» – виключно у межах біологічного стану, визначеного при народженні.

 

Як повідомляє портал TransUnity.Life, у пояснювальній записці Міністерство охорони здоров’я та соціальних служб США зазначило, що ключовим державним установам слід прийняти чітке та однозначне поняття статі, яке визначається «на біологічній основі, чітке, науково обґрунтоване, об’єктивне та адміністративне».

Тим часом в Україні

Українські правозахисники багато говорять про необхідність затвердження Стамбульської конвенції – міжнародної угоди Ради Європи щодо насильства проти жінок та домашнього насильства.

Здається, до чого тут трансгендери? А тепер давайте поглянемо, чому ж ця Конвенція так дратує наших політиків.

Як повідомляє програма «Деталі» від «Радіо Свобода», із застереженнями щодо цієї Стамбульської конвенції виступила Рада церков і релігійних організацій.

«Ці побоювання підкріплюються тим, що конвенція гарантує захист від дискримінації за ознакою “гендерної ідентичності” та “сексуальної орієнтації”, що робить поняття “гендер” залежним не від природних статевих ознак, а від самоідентифікації особи», – йдеться в повідомленні.

«Такий викривлений підхід, на думку Ради церков, може зробити Стамбульську конвенцію інструментом для популяризації в українських школах і університетах нових “гендерних ролей” та одностатевих стосунків», – вважають у Раді церков.

В українському законодавстві вже введені поняття «гендерної ідентичності» та «сексуальної орієнтації», наприклад у Кодексі законів про працю в статті 2.

Народний депутат Ірина Луценко запропонувала компроміс: імплементувати закони, які криміналізують насильство над жінками та домашнє насильство, без ратифікації Стамбульської конвенції, на яку не вистачає голосів в парламенті. Проте тут треба врахувати, що з цих законів під час розгляду в першому читанні вже вилучили поняття «гендеру».

Адже гендерна рівність – це не лише про жінок

На початку листопада у Києві відбувся круглий стіл «Науково-медичні підходи до проблеми гендерної рівності». На захід у Комітеті Верховної Ради України завітали не лише представники медичних установ та науковці, а й громадські діячі. І те, про що говорили та яким саме чином говорили про «питання гендерної рівності», обучило активістів та громадських діячів. Зокрема, транс*активіст Тангарр Форгарт згодом прокоментував цей захід наступним чином: «І такі люди представляють науку в Раді! Ви це взагалі уявляєте? Це ганьба для України та української науки. З цим треба щось робити»

Після ганебного круглого столу було опубліковано офіційну заява громадськості, у якій, як зазначає портал «Гендер у деталях», ідеться про наступне: «За змістом проголошені виступи були образливими (у тому числі і на адресу інших країн) та суперечили національному законодавству і офіційній державній політиці щодо забезпечення прав людини, рівності чоловіків і жінок, утвердженим у європейському співтоваристві стандартам розуміння таких понять, як “гендерна рівність” і “недискримінація”, та прийнятим цивілізованим нормам ведення діалогу».

Наступним акордом в українській увертюрі «боротьби за гендер» став зрив Транс*маршу 18 листопада, який було присвячено Міжнародному дню пам’яті трансгендерних людей, що загинули в результаті трансфобії.

Депутати бояться слова «гендер»?

Після зриву Транс*маршу народний депутат від «Радикальної партії» Ігор Мосійчук зазначив на своїй сторінці у Facebook: «Влада має забороняти подібного роду збіговиська сексуальних збоченців, адже вони провокують ветеранів нашої національно-визвольної війни на Сході на пряме насильство – так, як це трапилося сьогодні в столиці біля станції метро “Університет”, де збоченці намагалися провести свій транс-марш.»

27 листопада в Івано-Франківську відбулось засідання постійної комісії обласної ради з питань охорони здоров’я та соціальної політики. Як повідомляє «Галицький кореспондент», Івано-Франківська обласна рада просить зберегти чинну редакцію статті 51 Конституції України, в якій декларується, що шлюб ґрунтується на вільній згоді чоловіка та жінки, вилучити словосполучення «сексуальна орієнтація» і «гендерна ідентичність» з Кодексу законів про працю України та з інших законів, законопроектів і урядових документів.

Також прикарпатські депутати просять не допустити ухвалення Закону України «Про цивільне партнерство», вилучити з проектів регулятивних правових актів в освітній сфері та з текстів підручників норми і положення про статеве виховання, які покликані подолати гендерні стереотипи. А головне – заборонити проведення «маршів рівності», «прайдів», «гей-парадів», «фестивалів квір-культури» та ухвалити Закон України «Про заборону пропаганди гомосексуалізму» тощо.

У матеріалі на Цензор.Нет Максим Васін, виконавчий директор Інституту релігійної свободи, що називає себе правозахисником, закликає «не ратифіковувати жодних міжнародних договорів, які визначають “гендер” інакше, ніж жіноча та чоловіча статі, а для уникнення термінологічних маніпуляцій в законодавстві України краще використовувати поняття “стать”, “статева рівність” чи “рівність за статевою ознакою”». А також «брати до уваги позитивний досвід від західних демократій, а не негативний».

Учасники Християнської Суспільної Платформи закликають місцеві органи влади та органи місцевого самоврядування, місцевих активістів та віруючих не підтримувати «Європейську хартію рівності чоловіків і жінок у місцевих громадах» – адже в хартії є термін «гендер». На думку Християнської Суспільної Платформи, «ґендерна рівність, ґендерна освіта, ґендерне виховання – маніпулятивні ідеологічні терміни, які подаються у позитивному контексті».

Давайте поглянемо на уривок з «наукового висновку» щодо «недопустимості імплементації Європейської хартії рівності жінок і чоловіків у місцевих громадах»:

«Подібне невалідне використання терміну дозволяє в подальшому використовувати цей документ вже в широкому спектрі запровадження небінарних гендерів в Україні. Про що і свідчить досвід наших західних і деяких східних колег, які, після запровадження гендерної термінології виключно у бінарному ключі, змушені були поступово піддатися тиску грантодавців та відмовитися від визнання, що існує лише дві природні статі: чоловіча і жіноча, а натомість прийняти пакетні вимоги щодо обов’язкового надання свободи гендерної ідентифікації для усіх громадян. Ряд країн, до прикладу Японія, Великобританія, Іспанія, Португалія, Аргентина, Франція, Індія тощо, дозволяють змінювати свій юридичний гендерний статус за бажанням.

Варто нагадати, що люди, які ідентифікують себе як «трансгендерні», мають високі показники психіатричних та психологічних розладів: неспокій в тілі, нижчий рівень загального психологічного функціонування, вищі рівні абстрагування/тривоги, соціальних проблем.»

Тобто Японія, Великобританія та Франція, наприклад, – це поганий приклад? Ну, гаразд. А хто краще?

Україна у стилі Трампа?

Тим часом в США федеральні суди один за одним виносять рішення проти заборони транс*персонам служити у війську, яку минулого року запровадив Трамп. Тепер адміністрація американського президента намагається змістити акцент на трансгендерних людей, які мають гендерну дисфорію (як зазначає Американська асоціація психотерапевтів, не всі трансгендери мають гендерну дисфорію).

Ситуація у США неоднозначна. Транс*активісти та прихильники продовжують інформаційну кампанію #WontBeErased, підписують меморандуми та звернення. Але навіть за таких умов ми бачимо, що для американського суспільства питання гендерної рівності вже переросло «страх невідомого».

Чого лише варте те, що на виборах губернатора Вермонту за транс*жінку Крістін Хеллквіст проголосували 38,5% жителів штату.

Навіть в умовах, коли адміністрація президента – «проти» такого розвитку демократії.

 

Матеріал створено в рамках кампанії “Дивись на світ ширше” за сприяння Канадського Фонду підтримки місцевих ініціатив.