Сезон камінаутів продовжується! На цей раз британська актриса Тільда Свінтон в інтерв’ю модному журналу Vogue розповіла, що ідентифікує себе як квір-персону. Що відомо про кар’єрний шлях відомої актриси – читайте у нашому матеріалі.
Дитинство
Тільда Свінтон народилася 5 листопада 1960 року у Лондоні, але її дитинство пройшло у різних країнах. Змалку Тільда відмінно навчалася, мала хист до театрального мистетства – брала участь в чисельних театральних виставах, співала в хорі, вищу освіту отримала у престижному навчальному закладі – коледжі Феттс у столиці Шотландії Единбурзі.
Кар’єра
У 1980 році Тільда Свінтон вступила у жіночий коледж при Кембриджському університеті, де почала грати у студентському театрі. Згодом приєдналася до трупи знаменитого Королівського Шекспірівського театру у Стратфорді, в 1985 році грала на сцені театру “Траверс”. Вже за рік актриса отримала перші ролі на британському телебаченні та в кіно. Сучасна кар’єра Тільди Свінтон налічує понад п’ятдесят фільмів та десятки театральних постанов. У інтерв’ю Vogue вона ділиться власними роздумами:
“Це звучить божевільно, але це факт: якби ви спитали мене про це, коли мені було 10 або 20 років, я б сказала, що мої амбіції полягали в тому, щоб жити в сім’ї, мати друзів, які сміялися б з моїх жартів, та мешкати у високогір’ї Шотландії з великою кількістю собак. Це серйозно! І я була б по-справжньому щасливою, що змогла цього досягти. Все інше – лише бонус».
Камінаут
Камінаут як квір-персона* актриса зробила під час інтерв’ю для випуску британського Vogue. Для цього команда відомого журналу приїхала до Шотландії.
«Мені цілком ясно, що квір для мене насправді пов’язаний з чутливістю. Я завжди відчувала себе квір – я просто шукала свій квір-цирк і знайшла його. І я зрозуміла, що це мій світ».
*Квір-персона – людина, яка не ідентифікує себе за стандартними бінарними або іншими гендерними системами.
Квір-мистецтво у головних ролях актриси
В 1988 році на Берлінському кінофестивалі Тільда Свінтон отримала свою першу кінопремію — спеціальний приз журі “Тедді”, яким нагороджують фільми про гомосексуальних людей (це була короткометражна стрічка Дерека Джармена).
Тільда Свінтон знялася в декількох фільмах Дерека Джармена, першою серед яких був фільм “Караваджо” (1986). Знайомство з режисером було важливим етапом формування творчого шляху акторки: його ідеї та погляди на мистецтво й життя, що суттєво відрізнялися від загальноприйнятих, співпали з її власними, тож акторка з’явилася в дев’яти проектах режисера, зокрема – у 1991 році вона зіграла гордовиту королеву Ізабеллу в драмі «Едуард II» за п’єсою Кристофера Марло про любовні перипетії короля Англії і його фаворита П’єра Гавестона. За такий похмурий образ вона отримала премію Венеціанського фесту як найкраща актриса року. «Вітгенштейн» (1993) – біографічна фантазія про життя відомого філософа XX століття, який намагався осягнути власну гомосексуальнісь, «Blue» (1993) – за кадром на тлі синього плану лунають голоси Свінтон і самого режисера, який розповідає про власні погляди на мистецтво й останні дні в боротьбі з захворюванням на ВІЛ.
Ще в 1992 році Тільда виконала головну роль у фільмі Саллі Поттер «Орландо» за знаменитим романом-автобіографією Вірджинії Вульф. Гра актриси була переконливою як у вигляді чоловіка, так і жінки, тому на Міжнародному кінофестивалі в Сіетлі вона отримала премію кращої акторки року, а саму картину було визнано кращим фільмом на Венеціанському фестивалі.
Наступною її роботою стала не менш похмура роль жертви концтабору Елли Геріке в драмі Джона Мейбері «Людина людині» (1992). Її героїня – вдова, яка жила під ім’ям свого покійного чоловіка Макса, носила чоловічий одяг, чорнила зуби та підкладала в штани кролячу лапу, щоб зробити цей трагічний маскарад більш реалістичним. В 1996 році Тільда з’явилась у драмі «Жіноча збоченість» за однойменним феміністським трактатом Луїзи Каплан, в 1998-му – знову у Джона Мейбері, в біографічному фільмі «Любов – це диявол: штрихи до портрета Френсіса Бекона», в основу якого покладено історію взаємин художника-експресіоніста і його коханця.*