Нещодавно ВГО “Гей-Альянс Україна” шукала виконавців на посаду соціального працівника. Як виявилося, в поняття “соціальний працівник” різні люди вкладають різне значення.
Ми поспілкувалися з Софією Шмиговською, студенткою коледжу Святої Королеви Єлизавети та неподільної Трійці біля Дубліна. Софія здобуває освіту за спеціальністю “Соціальна робота” та працює за фахом. Вона розповіла нам про те, хто такий соцпрацівник, які в нього обов’язки, які особистісні якості повинен він мати та до чого має готуватися у роботі в НГО-секторі.
Отже, з чим стикається у своїй роботі соцпрацівник? Якщо говорити про найбільш розповсюджені випадки, то фахівці із соціальної роботи надають дорадчу та консультативну допомогу окремим людям, сім’ям, групам, спільнотам та організаціям у випадку виникнення у них соціальних та особистих труднощів. Соцпрацівники допомагають клієнтам розвинути необхідні вміння та навички, а також забезпечують доступ до відповідних ресурсів та служб підтримки, необхідних для реагування на складні життєві обставини, що пов’язані з:
- безробіттям,
- злиднями,
- інвалідністю,
- залежністю,
- девіантною поведінкою, зокрема, кримінальною,
- проблемами у родині,
- приналежністю людини до маргіналізованих та вразливих категорій тощо.
І хоча цей список не є вичерпним, він доволі ясно дає уявлення про те, які обов’язки є у соціального працівника.
Яка ж освіта дозволяє обіймати посаду соцпрацівника? У більшості розвинених країн на посади соціальних працівників беруть виключно людей, які мають відповідну професійну підготовку та ліцензію. Річ у тім, що частиною роботи соціального працівника є прийняття рішень, що докорінно змінюють життя людей. Наприклад, у Великій Британії саме соціальний працівник на основі порад психіатрів виносить рішення про примусову госпіталізацію до закладів психологічної допомоги. Також саме соціальний працівник надає першу психологічну допомогу людям, що постраждали внаслідок складних життєвих обставин.
Однак в Україні на відповідні посади часто наймають людей і з психологічною, і з соціологічною освітою. Безперечно, психологи є кваліфікованими фахівцями, аби виконувати частину обов’язків соціальних працівників, але вони переважно працюють за чисто медичною моделлю, що не враховує контексту здійснення певного вчинку, а контекст дуже часто є ключовим у створенні подальшого плану розв’язання питання. Що стосується людей з соціологічною освітою, то вони взагалі не можуть працювати в царині соціальної роботи, бо спільного у цих двох хіба що “соц-“ на початку.
Враховуючи тенденції розвитку професійної, підозрюю, що дуже скоро відбір тих, хто може називати себе соціальним працівником в Україні, стане значно більш жорстким (особливо зі вступом у ЄС). Тому, в ідеальному випадку, ліцензію матимуть тільки люди з відповідною освітою — “Соціальний працівник”.
Але за кордоном існує практика, де соціальний працівник воліє працювати в якійсь конкретній царині. Наприклад, люди, які займаються прийняттям рішень та розробленням стратегій подолання, наприклад, дискримінації ЛГБТ+ спільноти, захочуть до соцроботи взяти більше правової площини. Людина, що хотітиме піти в консультування ЛГБТ+ підлітків та їх сімей — психологічної. Очільники благодійних фондів, що спонсорують різноманітні ЛГБТ+ проєкти — менеджмент. Тому наразі освіта для соцпрацівника має важливе значення, але так само важливо мати ще й інші скіли відповідно до обраної площини соціальної роботи.
Щоб людина могла ефективно виконувати обов’язки соцпрацівника, у неї мають бути певні особистісні якості.
Перш за все, це високий рівень емпатійності. І це не про “о, як же мені вас усіх шкода”, а про вміння змінювати перспективу погляду на подію/вчинок, вміння поставити себе на місце клієнта та зрозуміти, чим він керується, якими є його цінності, потреби.
По друге, це відсутність зверхності. Дуже часто я бачу соціальних працівників, які звертаються до клієнтів з позиції “я знаю, як краще, зараз я тобі все покажу, а ти мовчи та слухай”. Така поведінка шкодить одночасно з різних сторін. По-перше, викликає залежність до соціальної служби. Для того, аби людина подолала свою складну життєву обставину та почала вести незалежне життя, вона мусить не тільки навчитися долати ту чи іншу кризу, а й сформувати певний набір умінь та навичок, користуючись якими долатиме нові труднощі вже самостійно. Відтак, у випадку, якщо соціальний працівник замість того, аби заохочувати активність та пошук рішень, перебирає владу та ініціативу на себе, клієнт залишається у ролі пасивного спостерігача і з великою ймовірністю повернеться до сервісного центру знову.
Увага до деталей та критичне мислення. Дуже часто клієнти соціальної роботи мають усі необхідні ресурси для подолання своєї складної життєвої обставини, однак суб’єктивність, втома чи відчай не дають їм цього побачити. Ось чому так важливо, аби соціальний працівник вмів розглянути картину з різних сторін, побачити частини розповіді, що не збігаються (“ви кажете, що батьки не приділяють вам уваги”, а потім “що ви з татом кожні три дні дивитесь старі кінострічки” тощо), побачити думки клієнта, що є набутими, на відміну від власних, та запропонувати проаналізувати це в такій формі, що матиме користь та не нашкодить довірі до фахівця. Особливо враховуючи те, що соціальним працівникам часто доводиться працювати з людьми, які не надто хочуть нести відповідальність за свої вчинки.
Зібраність. В роботі соціального працівника вкрай важливу роль відіграють професійні записи. Саме вони є доказами у судових засіданнях, на їхній основі виводяться висновки про ті чи інші кейси. Ба більше, саме ці записи захищають і самого фахівця від наклепів та сумнівів. Тому вміння логічно, лаконічно та структуровано вести записи є вкрай важливим.
А що ж стосується працівників сервісних організацій? Дуже часто людей, які проводять тестування на ВІЛ та інші ІПСШ в сервісних організаціях, також називають соцпрацівниками. Може скластися уявлення, що з урахуванням всього вищесказаного це не відповідає дійсності. Але оскільки ці фахівці працюють з потенційно вразливою групою, тому вони можуть називатися соцпрацівником.
Ситуація в Україні склалася таким чином, що часто замість центрів надання соціальних послуг та захисту прав людини, соціальні працівники працюють у благодійних фондах та громадських організаціях. І хоча це не є безпосереднім професійним полем соціальної роботи, на мою думку такі люди працюють за фахом. Річ у тім, що знання та навички соціального працівника передбачають роботу з вразливими або потенційно вразливими категоріями. Окрім вирішення складних життєвих ситуацій, вони працюють у царині їх превенції, розробки курсів соціальної політики, створення матеріалів та протоколів. Проєкти громадських організацій часто відображають усі ці цілі.
До чого має готуватися людина на посаді соцпрацівника в НГО-секторі? Це складне питання. Бо тут дуже все залежить від того, якою є діяльність організації.
Однак з мого досвіду, треба бути “універсальним солдатом”, бо часто проєкти, якими займається ГО, є направленими на різні аспекти життя конкретної вразливої групи. Десь — на психологічне здоров’я, десь — на адвокацію прав, десь — на поширення обізнаності. Тому варто розвивати не лише основні навички, що є основними, але й приділяти увагу soft-skills.
Ми дякуємо Софії, та сподіваємось, що цей матеріал був корисний для вас. Якщо так, ставте лайк. Надсилаємо промені добра та любові 🙂
