Представники/ниці ЛГБТІК+-спільноти часто стають об’єктами насмішок, приниження та дегуманізації у медіа, що формує образ «недолюдини» чи «хибної ланки еволюції».
«Якщо дуже загально, то мова ворожнечі — це будь-яке дискримінаційне, некоректне висловлювання до окремих груп чи спільнот або до окремих людей, як представників цих спільнот, за різними ознаками: етнічною, расовою, національною, віросповіданням, статтю тощо. Як правило, такі висловлювання не просто ображають, а підбурюють до расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму, гомофобії, сексизму тощо», – пояснює Ірина Виртосу, координаторка Журналістської мережі з прав людини для «Детектормедіа».
Що ж стосовно мови ворожнечі до ЛГБТІК+-спільноти, то до неї відносять:
• заклики до насильства та дискримінації;
• створення негативного образу спільноти;
• виправдання насильства та дискримінації;
• твердження про неповноцінність ЛГБТІК+ як групи;
• звинувачення у негативному впливі на суспільство.
На Першій науково-практичній конференції «Права людини в медіаосвіті та медіадіяльності» було наведено статистику про більш ніж 500 проаналізованих журналістських матеріалів. Із них, 82% поширюють мову
ворожнечі стосовно ЛГБТІК+. Найчастіше вживають слова та словосполучення: «гей-парад», «секс-меншина», «гомопропаганда» або поєдання «[хтось/щось] проти гей-параду/геїв».
Інколи невідповідність зображення тексту також вважається мовою ворожнечі. Це можливо у випадку, коли зображення сприяє формуванню сталого негативного образу в аудиторії, хоча текст може бути «чистим».
Однією з причин такого високого вмісту некоректної лексики Ірина Виртосу вважає непрофесійність: «Нерідко журналісти, описуючи якусь проблему, часто забувають своїм читачам/слухачам просто пояснити значення понять». Та часто й самі представники ЛГБТІК+ спільноти використовують та поширюють такі терміни як «гомосексуалізм», «нетрадиційна орієнтація» або «секс-меншина».
В Україні мова ворожнечі регламентується Законом «Про інформацію» та визначається як пропаганда війни, насильства та жорстокості. Проте висловлювання може бути класифікованим як «мова ворожнечі» лише в окремих випадках, як от заперечення факту геноциду, наприклад, у справі «Гароді проти Франції». Положень, що притягнули би до відповідальності за гомофобію, досі немає. На відміну від Німеччини, де за Законом «Про захист інтернет-мережі» за поширення тієї ж «мови ворожнечі» та закликів до насильства видання може отримати штаф від 5 до 50-ти мільйонів євро. «Досвід показує, що без політичного тиску великі інформаційні платформи не будуть виконувати своїх зобов’язань [протидія поширенню матеріалів, що містять у собі «мову ворожнечі» та закликають до насильства]. Тому, цей закон є обов’язковим», – Гайко Маас, міністр закордоних справ Німеннчини.
Звісно, цей закон піддався жорсткій критиці, авторів звинувачували у посяганні на свободу слова. У відповідь на це, Гайко Маас сказав: «Свобода слова закінчується там, де починається кримінальне законодавство».