АННА ЛЕОНОВА: “В УКРАЇНІ ТЕМА ЛГБТ НАЛЕЖИТЬ ДО ПРАВОЛІБЕРАЛЬНОГО ПОРЯДКУ ДЕННОГО”

24 серпня, в день святкування тридцятої річниці проголошення Незалежності України в Одесі стартував традиційний щорічний фестиваль квір-культури “Одеса Прайд”. Напередодні ми поспілкувалися з головою оргкомітету фестивалю і виконавчою директоркою “Гей-альянс Україна” Анною Леоновою. Чому доба президента Зеленського стала великим кроком назад у сфері захисту прав людини, як громадянське суспільство змінює Україну вже зараз і чому тема ЛГБТ давно не є монополією лівих рухів, читайте в нашому матеріалі.

 — Анно, це вже сьомий прайд, який ГАУ організовує в Одесі. Як змінився порядок денний регіональних прайдів в Україні за останні роки?

— На жаль, президентство Володимира Зеленського не покращило ситуацію з правами людини в Україні. Правами ЛГБТ+ зокрема. І мені здається, що тут справа не стільки в Зеленському, скільки в тих людях, які залишилися після його попередника. Коли у нас пройшла Революція Гідності, пройшов Майдан, було очевидно, що є потреба у “низів” і готовність “верхів” жити по-новому: європейский курс, розрив стосунків з Росією (тому що ми розуміємо, що вона таке, ми вже платимо за це кров’ю) і є спільна готовність як політичної влади, так і суспільства до якихось змін, є воля їх реалізовувати.

Після того, як Порошенко полишив свій пост, було абсолютно незрозуміло, що буде робити новий президент і його команда. І ось тут всі чиновники, які не були готові працювати з доктриною прав людини, не були готові до справжньої, ціннісної євроінтеграції, вони собі дозволили не просто відкотитися на рівень 2015 року. Вони собі дозволили відкотити деякі процеси на рівень 2011-2012 року. Принаймні, якщо говорити про те, що відбувається по регіонах.

Ще в минулому році я була впевнена, що в усьому цьому винен особисто Зеленський, але, насправді, його вина лише в тому, що він не зміг проявити волю та змусити регіональні структури продовжувати йти тим самим курсом, який був взятий в попередні роки. Тому те, що ми зараз бачимо — це однозначно регрес. Що б там не заявляла Верховна Рада, що б там не говорив президент, на місцях це не реалізується.

Якщо в 2017-18 році ми в регіонах відчували відлуння посилів, які йшли від президента, міністрів, то зараз це не так. На Банковій кажуть: ми обираємо шлях євроінтеграції, ми обираємо шлях орієнтації на людину, на її потреби та права. А в регіонах це ніяк не проявляється у діях влади.

 — “Одеса Прайд” зараз судиться з поліцією через неефективність її дій протягом минулорічного прайда. Чи вважаєте ви, що МВС також регресує? Особливо після першої за довгий час зміни міністра.

— Я не хочу говорити, що Аваков — це щось позитивне. Добре, що він пішов. Бо реформа поліції була провалена. І зараз є можливість якщо не реформувати повністю Нацполіцію, то хоча б запустити якісь нові процеси, нові підходи. І проблема з поліцією, вона ж не тільки ЛГБТ стосується. За всю історію України у нас ніколи не було такого періоду, щоб ми відчували, що поліція дійсно зацікавлена у безпеці людей і ЛГБТ зокрема. Поліцію ніколи не турбувало, наскільки працює профілактика злочинів на ґрунті ненависті, наскільки швидко працює система пошуку тих, хто ці злочини скоює. У ЛГБТ і не було такого періоду, коли все було добре. Та і для будь-якого громадського активізму такого періоду не було. Якби все було інакше, то зараз ми мали б якісь реальні результати розслідування злочинів проти майданівців, подій 2 травня в Одесі. І зараз я все ще маю надію, що щось зміниться. Але з 2016 по 2019 рік ми хоча б бачили, що у місцевої влади є бажання вибудовувати якийсь діалог з ЛГБТ-активістами, і це впливало на настрої поліції. Зараз нема ані діалогу, ані бажання його вибудовувати, ані готовності, нічого.

В попередні роки у нас була якісна комунікація з головою облдержадміністрації Степановим під час підготовки прайд-заходів. І це дуже важливо, коли представник Президента в регіоні відкрито говорить, що не допустить відкритих провокацій по відношенню до ЛГБТ-людей в місті, що прайд-івенти — це мирні збори, що ЛГБТ-спільнота в особі оргкомітета має право проводити свої збори, що вони мають бути захищені поліцією. Коли людина в особі голови ОДА покладає особисту відповідальність на керівництво обласного управління Нацполіції, то поліція і працює інакше, тому що вона розуміє, чим загрожують провокації з боку консервативних проросійських сил (а я абсолютно впевнена, що “Традиція і порядок”, свідомо чи несвідомо, працює на користь країни-агресора, просуваючи їхні наративи про те, що сучасна Європа — це не та Європа, яка потрібна Україні). І коли є така відповідальність, поліція, виявляється, знає, як зробити проведення заходу безпечним, знає, як організувати учасникам доступ до місця його проведення тощо.

А коли такої відповідальності нема, то відбувається те, що було минулого року, коли поліція не встигла зреагувати на напад радикалів. Зараз поліція нам каже: “Ми не знаємо, як відрізнити потенційно небезпечних індивідів від безпечних”. Тобто те, що людина бігає по місту з криками “Смерть геям!” ніяк не видає її намірів. Це просто смішно.

 — А як за ці роки змінилася підтримка громадянського суспільства? 

— Тут ми якраз бачимо дуже хорошу динаміку. Я бачила тдослідження, що половина українців проти ЛГБТ. Але ж половина не проти! І зараз, на відміну від попередніх років, громадянське суспільство підтримує нас свідомо. Патріотично налаштоване громадянське суспільство свідомо підтримує ЛГБТ, тому що прийшло розуміння, що сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність не є чимось, що робить людину гіршою. Громадянське суспільство змінюється, це здорово, це дає надію, що з часом почне змінюватися і “електорат”, що, в свою чергу, призведе до появи народних обранців нової “якості”. Адже саме вони приймають закони і несуть політичну відповідальність за це.

— З вуст агресивних “консерваторів” ми постійно чуємо, що весь порядок денний, пов’язаний з ЛГБТ — це ліва агенда. Були намагання продемонструвати, що є праві національні сили і ліві антипатріотичні течії, до яких намагалися прив’язати і рух за права ЛГБТ. Чи дійсно українські ЛГБТ-активісти мають прихильність до лівих політичних поглядів?

— Проблема цих дихотомій — малоосвіченість тих людей, які відстоюють гомофобні позиції. Бо вони використовують термінологію, яка сформувалася в 60-70-ті роки в європейських країнах. Тоді в Європі тема ЛГБТ була дійсно пов’язаною з лівим порядком денним, навіть не стільки лівим, скільки опозиційним до урядів тих чи інших країн.

Але за ці 60 років багато що в світі змінилося. На сьогоднішній день в тій самій Європі тема ЛГБТ перестала бути притаманною якійсь конкретній політичній течії. Достатньо згадати, що, скажімо, в Швеції та Німеччині в ультраправих групах є ЛГБТ-крило. І відкриті ЛГБТ люди в цих організаціях можуть займати високі позиції. Підтримка чи непідтримка ЛГБТ давно перестала бути індикатором лівих або правих політичних поглядів. Ці питання, як питання прав людини, знаходяться у площині цивілізаційного вибору, демократії, орієнтованості на цінність індивідуальності.

З розвитком науково-технічного прогресу держава все менше працює з ізольованими соціальними групами і все більше орієнтується на індивідуалізм. Саме тому штучне обмеження прав окремої людини, в тому числі, за критерієм сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності шкодить державі, сповільнює її розвиток.

Чи існують ЛГБТ-активісти з лівими поглядами в Україні? Ну так, вони існують. Так само як існує велика кількість ЛГБТ-активістів з центристськими чи праволіберальними поглядами, навіть ультраправими поглядами. І жарт про “гея-націоналіста” в Україні — це вже давно не жарт.

Але ми маємо розуміти, що інтерес держави в сучасній Україні полягає в одній простій речі: створити такі умови, за яких люди з освітою, з гарними навичками, з любов’ю до країни, з бажанням працювати на благо цієї країни, залишалися тут. Щоб інвестували свої гроші в цю економіку, щоб тут сплачували податки. Щоб все це було, держава має приймати закони, якими вона захищає цих людей, щоб людина відчувала, що їй безпечно тут знаходитися. І тому я вважаю, що в Україні тема ЛГБТ належить до праволіберального порядку денного. І має розглядатися громадськими активістами саме в цій зоні політичної системи координат.