Квір та інакомислення: погляд митців

0

У вівторок, 27 жовтня, у кінотеатрі «Київ» відбулася дискусія, присвячена проблемам репрезентації квіру та інакомислення у світовому кінематографі.

В обговоренні взяли участь генеральний директор фестивалю «Молодість» Андрій Халпахчі, письменниця та співачка Ірена Карпа, швейцарський режисер, сценарист і продюсер Іван Мадео, кінознавець Олександр Телюк та Анатолій Бєлов, художник, музикант, режисер.

Ірена Карпа: «Квір для мене є нормою життя. Ніколи не було з цим особливих проблем. От пан Халпахчі казав, що на «Сонячного зайчика» варто з собою приводити дітей від 13–15 років. А я за те, щоб ще раніше знайомити їх із цією темою. Часто можна почути, мовляв, а якби ваша дитина вам заявила: «Мамо, я гей чи лесбійка!», що б ви їй сказали? То я б запитала: «Ти любиш її (чи його)?" Насправді там, де є любов і вибір вільний, все решта вже не має значення. Ми ж не в Середньовіччі живемо. Я, звичайно, ходжу до церкви двічі на рік, але я не бачу сенсу жити за якимись старорежимними філософськими конструктами, які давно вже себе не виправдали. А щодо дітей, то я своїм їхньою же мовою пояснюю, що іноді, замість принца і принцеси, можуть бути два принци або дві принцеси, які теж кохають одна одну. Мовою, яку вони розуміють, дітям треба пояснювати, що казки бувають різні. Досі ще навіть в Європі багато підлітків пробують покінчити життя самогубством через страх, що їх не прийме суспільство і, перш за все, родина.
Дуже важливо проводити такі заходи, як Sunny Bunny, і на них варто приводити не лише дітей, а й „високоморальних“ знайомих. Тому що ніщо так, як твір мистецтва, не змушує людину співпереживати. Ототожнюючись із персонажем, проживаючи його історію, людина здатна краще зрозуміти інших. Світ поступово змінюється, і у нас ці зміни також можливі, а мистецтво якраз і є тим паровозом, який вперед летить».

Олександр Телюк: «Квір — це, в першу чергу, можливість особистим чином обирати свою сексуальність, але також це певна політична позиція. Треба доносити до інших, що сексуальність, якщо в ній немає агресії та експлуатації насилля, може бути будь-якою, а не обов’язково такою, як хтось десь колись для нас визначив. Чому про це цікаво говорити саме з точки зору кіно? Сексуальність, як і кіно, — це свого роду конструкція. Недарма ж існують такі поняття, як „гендерна роль“ чи „сексуальна роль“. Чим більше ми будемо занурюватися в тему квір, тим більше ми будемо розуміти, що ці ролі не обов’язково мають бути такими, як хтось нам намагається нав’язати, а ми самі можемо бути режисерами своєї свідомості і сексуальності.
Друга причина, чому цікаво проводити паралелі між квір і кіно, — це те, що в історії кіно тема квір не є якоюсь маргінальною. Від самого початку історії кіно режисери і режисерки знімали квір-кіно і кіно, в якому присутні дуже різні формати сексуальності, показуючи їх без зайвого сорому, без виправдовувань. Це в нас, в Україні, є така звичка замовчувати, якщо якийсь великий режисер, як, скажімо, Вісконті, зображує альтернативну сексуальність, хоча цей фокус може бути також дуже цікавим і важливим для розгляду його фільмів.
Власне, сексуальність, квір-тематика і кіно таким чином, на мою думку, досить сильно пов’язані. Дивлячись кіно, треба пам’ятати також про цю оптику: пара чоловік і жінка — це не єдиний можливий варіант розвитку любові і сексуальності».

Анатолій Бєлов: «Для мене квір — це різноманіття, а саме поняття не обмежується лише сексуальною орієнтацією. Тобто квіром може бути будь-хто. Власне, ми всі і є квірами, тому що кожен з нас неповторний і в кожного є свої особливості. Важливо, аби квірність, замість того, щоб стати ще одним критерієм для розподілу людей, навпаки — об’єднувала нас і сприяла взаєморозумінню. Своїми роботами, своїм мистецтвом я прагну розширити кордони розуміння квірності — як в кіно, так і в малюнках та музиці. Навіть та ж квір-вечірка Sunny Bunny, куратором якої я став, для мене в певному сенсі також мистецький і політичний жест. Адже, побувавши закордоном на класних квір-вечірках та фестивалях, куди приходять всі, незалежно від їхньої сексуальної орієнтації, і де люди почуваються вільно і розкуто, я мріяв зробити щось подібне в Україні. Бо особисто мене не влаштовує те ЛГБТ-дозвілля, яке ми маємо в Києві, мене не влаштовує та музика, яка пропонується в наших гей-клубах. Тож я давно мав мрію організувати тут вечірку з крутою музикою, куди би хотіли прийти всі і яка би всіх об’єднала».

Андрій Халпахчі: «Підняли дуже важливу тему, бо, з одного боку, питання квір стосується визнання сексуальної орієнтації, а, з іншого, окреслює цілий пласт культури, який існує, і про нього треба говорити, його не можна залишати поза увагою. Квір-спільнота зробила значний внесок у культуру і має на неї великий вплив. Пам’ятаю, як фестиваль „Молодість“ ще у ті часи, коли не було Sunny Bunny, зробив ретроспективу Дерека Джармена — що тоді творилося в Будинку кіно, уявити собі неможливо! Скільки було бажаючих подивитися фільми Джармена! І це окрема тема, наскільки кіно може допомогти широкому суспільству зрозуміти, що мова йде про цілу культуру, яка піднімає набагато глибші і складніші проблеми, аніж питання, хто з ким спить. Крім того, це дуже красиво і це, безперечно, має існувати, як якесь дуже святкове вбрання, для того, щоб кожний відчував себе вільно».

Іван Мадео: «Мені дуже подобається саме слово „квір“. Можливо, це пов’язано з тим, що в німецькомовній частині Швейцарії, звідки я походжу, є доволі подібне слово, яке звучить як „квер“. Не знаю, чи вони мають спільну етимологію, але слово „квер“ несе в собі подвійне значення: діяти в протилежному напрямку і рухатися перпендикулярно. Обидва значення мають спільну семантичну ланку — робити щось не в одному напрямку. Коли ми говоримо про квір-кіно, то воно для мене одночасно є і оцим квер-кіном. Тому що квір — це не тільки питання сексуальності чи якоїсь конкретної визначеності, це ще й оцей момент — не йти протореним шляхом, не бути в загальному руслі. І в кінематографі, і в житті для мене якраз є вкрай важливим оцей момент — не слідувати у мейнстримному напрямку, не обмежуватися простими рішеннями. Бо між опціями „вгору“ або „вниз“, „чорне“ чи „біле“ існує велика градація, яку важливо побачити. Для мене квір — це, перш за все, відкритість для сприйняття оцієї багатоманітності.

Мені здається, головна цінність фестивальної секції „Сонячний зайчик“ в тому, що вона трохи струшує нашу свідомість, змушуючи озирнутися навколо і побачити, що є інші погляди на життя, інші погляди на сексуальність, інше сприйняття навколишніх подій».

У публікації наведено фрагменти розмови.

Модерувала дискусію Надія Чушак, координаторка правозахисної програми фестивалю Docudays UA.

Захід відбувся в рамках ЛГБТ-програми «Сонячний зайчик» фестивалю «Молодість» за підтримки фонду імені Гайнріха Бьолля в Україні.

Автор: Коля Камуфляж

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Комментарии
Loading...

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: